"Мислю, отже існую”. Декарт був впевнений у тому, що цю тезу ніхто і ніколи не зможе спростувати тому, що вона фіксує найперший момент у діяльності розуму, а поза розумом та розумністю не існує ніякого пізнання. Але що ж принципово нового дає нам ця теза? Сама по собі – майже нічого, проте згадаємо шлях до неї: спочатку ми рухалися в сфері знання непевно, без надійних засад, але ось прийшли до незаперечного положення. Тепер нам не лишається нічого іншого, як знову повернутись до предметів та змісту підданих сумніву знань, але тепер наш рух стає принципово інакшим, оскільки ми маємо надійний відправний пункт, абсолютний орієнтир, а тому рухаємося впевнено, дотримуючись до того ж сформульованих раніше вимог до методу істинного пізнання. Ввівши свою тезу “Мислю, отже існую”, Декарт вперше визначив умову, за якою людина може постати у визначенні суб’єкта пізнання: для цього в самій собі людина повинна віднайти дещо, що спродуковане нею самою і що потім постає вихідним пунктом для будь-яких інших кроків пізнання. Виголосивши тезу “Cogito”, Декарт почав наголошувати на тому, що після неї наступною очевидною істиною може бути лише істина про те, що Бог існує і що Він нас не обманює. Дехто вважає, що ця теза була вимушеною в епоху, коли атеїстичні погляди все ще були неможливі, проте сам Декарт міркував інакше: він вважав, що здатність нашої свідомості сприймати себе, робити висновок про своє існування породжена не людським індивідом, а більш високим розумом. Цікавими та симптоматичними були й міркування Декарта про людину. Він вважав, що у тілесному, матеріальному плані людина постає складною природною машиною, тому всі її дії підпадають під закон причинного зв’язку, і лише мислення виводить людину за межі суто природного ходу подій. При цьому розум веде людину шляхами істини та належної поведінки, але воля, яка ширша від розуму та не підпорядкована йому, спричиняє відхилення людині як від істини, так і від правильного життя.
ответ: Оба мошенника прекрасно понимают друг друга,
боятся быть обманутыми
Объяснение:
Чичиков, посещая помещиков, впервые в Собакевиче
встречает "кулака" под стать себе, поэтому Павлу
Ивановичу так тяжело вести дело с Михаилом Семеновичем.
Здесь "сшиблись" два капиталистических начала.
Каждый хочет надуть другого и боится остаться в дураках .
Михайло Семенович- неуступчивый в торгах.
Он невозмутимо выслушивает предложение Чичикова
и хладнокровно назначает цену в сто рублей за душу.
После долгого и мучительного торга герои
сходятся на.. .двух с половиной рублях.
Оба мошенника прекрасно понимают друг друга,
боятся быть обманутыми, поэтому протягивают
одновременно: один - деньги другой-расписку,
выхватывая, облегченно вздыхают, что миновали трудности.