Два брата пошли вместе путешествовать. В полдень они легли отдохнуть в лесу. Когда они проснулись, то увидали - подле них лежит камень и на камне что-то написано. Они стали разбирать и прочли: "Кто найдет этот камень, тот пускай идет прямо в лес на восход солнца. В лесу придет река: пускай плывет через эту реку на другую сторону. Увидишь медведицу с медвежатами: отними медвежат у медведицы и беги без оглядки прямо в гору. На горе увидишь дом, и в доме том найдешь счастие".
Братья прочли, что было написано, и меньшой сказал:
- Давай пойдем вместе. Может быть, мы переплывем эту реку, донесем медвежат до дому и вместе найдем счастие.
Тогда старший сказал:
- Я не пойду в лес за медвежатами и тебе не советую. Первое дело: никто не знает - правда ли написана на этом камне; может быть, все это написано на смех. Да, может быть, мы и не так разобрали. Второе: если и правда написана, - пойдем мы в лес, придет ночь, мы не попадем на реку и заблудимся.
Да если и найдем реку, как мы переплывем ее? Может быть, она быстра и широка? Третье: если и переплывем реку, - разве легкое дело отнять у медведицы медвежат? Она нас задерет, и мы вместо счастия пропадем ни за что.
Четвертое дело: если нам и удастся унести медвежат, - мы не добежим без отдыха в гору.
Главное же дело, не сказано: какое счастие мы найдем в этом доме? Может быть, нас там ждет такое счастие, какого нам вовсе не нужно.
А младший сказал:
- По-моему, не так. Напрасно этого писать на камне не стали бы. И все написано ясно. Первое дело: нам беды не будет, если и попытаемся. Второе дело: если мы не пойдем, кто-нибудь другой прочтет надпись на камне и найдет счастие, а мы останемся ни при чем. Третье дело: не потрудиться да не поработать, ничто в свете не радует. Четвертое: не хочу я, чтоб подумали, что я чего-нибудь да побоялся.
Тогда старший сказал:
- И пословица говорит: "Искать большого счастия - малое потерять"; да еще: "Не сули журавля в небе, а дай синицу в руки".
А меньшой сказал:
- А я слыхал: "Волков бояться, в лес не ходить"; да еще: "Под лежачий камень вода не потечет". По мне, надо идти.
Меньшой брат пошел, а старший остался.
Как только меньшой брат вошел в лес, он напал на реку, переплыл ее и тут же на берегу увидал медведицу. Она спала. Он ухватил медвежат и побежал без оглядки на гору. Только что добежал до верху, - выходит ему навстречу народ, подвезли ему карету, повезли в город и сделали царем.
Он царствовал пять лет. На шестой год пришел на него войной другой царь, сильнее его; завоевал город и прогнал его. Тогда меньшой брат пошел опять странствовать и пришел к старшему брату.
Старший брат жил в деревне ни богато, ни бедно. Братья обрадовались друг другу и стали рассказывать про свою жизнь.
Старший брат и говорит:
- Вот и вышла моя правда: я все время жил тихо и хорошо, а ты хошь и был царем, зато много горя видел.
А меньшой сказал:
- Я не тужу, что пошел тогда в лес на гору; хоть мне и плохо теперь, зато есть, чем помянуть мою жизнь, а тебе и помянуть-то нечем.
Вірші Анни Ахматової вважаються унікальними, які цінуються по всьому світу.
У вірші «Довкола жовтий вечір ліг» розповідається про дівчину, яка чекає свою любов. Нажаль, її чекання не радісне. Навпаки, вірш описує, що вона відчуває біль і самотність. Вона хоче побачити свого коханого. Але по таким словам як «запізнився» та «веселі очі» в нього, можна сказати, що кохання не взаємне. І те, що вона сумно жила и сонце бачила несміливо, теж говорить про те, що вона не може насолоджуватись життям, адже кохання не взаємне.
Тема вірша – драматичне кохання.
Написаний вірш у мінорній позиції. Його інтонація спокійна. Про це говорить пора дня – вечір, коли все заспокоюється.
Объяснение:
Граф Яків Петрович де Бальмен, український художник, автор кількох повістей, онук генерал-поручника Антона Богдановича де Бальмена, ад'ютанта гетьмана Кирила Розумовського народився 200 років тому – 10 серпня 1813 р. у с. Ліновиця на Пирятинщині. Прекрасна домашня освіта дала можливість вступити одразу до 7 класу Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька. Він учився разом із М. Гоголем, Є. Гребінкою, О. Афанасьєвим.
с. Линовиця. Башта графа де Бальмена
13-літнім Яків на своєму першому балу у хрещеної матері закохався в кузину, 16 річну красуню Софію Вишнєвську, теж хрещеницю Т. Волховської. Це було кохання всього життя. Як хлопцеві хотілося з кимось поділитися емоціями! Виявилося, що найкращий друг – папір! Так почав складатися перший твір Якова де Бальмена. Написав юний граф повість «Вигнанник» - найперший у нашій літературі твір, присвячений декабристам. До речі, саме на балу у хрещеної Яків познайомився з веселуном Тарасом Шевченком. Пізніше вони не раз зустрічалися у братів Закревських, у Рєпніних, їздили до неперевершеного поета Українських горілок Віктора Забіли. Разом із Т. Шевченком Я. де Бальмен брав участь у зібраннях товариства «мочемордів», на чолі якого стояв В. Закревський.
Я. де Бальмен і його брат у других М. Башилов виконали по 39 ілюстрацій: заставок, кінцівок і заголовних літер до рукописного «Кобзаря» Шевченка (1844) — «Wirszy T. Szewczenka» (переписаного польськими літерами). Я. де Бальмен ілюстрував поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Крім ілюстрацій до творів Шевченка залишив 4 альбоми малюнків з життя тодішніх України й Росії.
Їдучи в Прилуки 1845 року, Шевченко вирішив погостювати у Закревських, у Березовій Рудці. Там він дізнався, що де Бальмен перебуває на війні на Кавказі. Там же В. Закревський передав Т. Шевченку подарунок Якова де Бальмена – переписаний латинкою й ілюстрованим ним і М. Башиловим збірник «Вірші Т. Шевченка». Подарунок де Бальмена та розповіді Закревського про події на Кавказі, навіяли Шевченку невеселі думки і він на одному з чистих аркушів щойно одержаної книжки олівцем написав: /За горами гори, хмарою повиті, /Засіяні горем, кровію политі…/, які стали початком відомої поеми.