Рано-вранці вже вишукалась черга з чоловіків, що хотіли... плюнути в картину в центрі майдану. Серед усіх був і хлопчик Том. Він постійно розпитував чоловіків. А чи правда, що вона усміхається? А чи правда, що їй чотириста років? І що вона зроблена з фарби та полотна...
"Тут уся справа в ненависті до усього, що пов'язане з минулим, — пояснював Грігсбі. — Людина ненавидить те, що її занапастило, що їй життя поламало". "А чи є хоч хто-небудь чи що-небудь, чого ми б не ненавиділи?" — питав Том.
Чоловік погодився. Потім пригадав свята, на які знищували те, що ненавиділи. "Найкраще, — мовив Грігсбі, — було того разу, коли громили завод, який ще намагався виробляти літаки. Ну й потішили ж ми душу! А потім знайшли друкарню та склад боєприпасів — і висадили їх у повітря разом!"
Та ось один з черги промовив, що колись знайдеться людина, яка підлатає цивілізацію. Людина, в якої душа горнеться до гарного.
По кутках обгородженого майданчика стало четверо поліцаїв — вони повинні були стежити за тим, щоб не кидали каміння. "Це для того, — пояснив Грігсбі, — щоб кожному випало плюнути разок".
Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті. Жінка на картині посміхалася таємничо-сумовито, і Том відчував, як б'ється його серце, а у вухах неначе лунала музика.
"Вона гарна", — мовив він. А потім тихо спитав, як її звати. Йому відповіли, що, здається, "Монна Ліза". Влада постановила, що сьогодні опівдні портрет на майдані буде віддано в руки тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні...
Том і отямитися не встиг, як натовп, гукаючи, штовхаючись, борсаючись, поніс його до картини. Почувся різкий звук полотна, що рветься... Поліцаї кинулися навтікача. Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи. А Том стояв осторонь і притискав до грудей шматочок полотна.
Додому він повернувся лише ввечері. Цієї ночі весь світ спав, осяяний місяцем. А на Томовій долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: "Усмішка, чарівна усмішка..."
За годину він усе ще бачив її, навіть після того, як обережно склав та заховав. Він заплющив очі, і знову у темряві перед ним — Усмішка. Лагідна, щира, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ охопила німа тиша, і місяць плив у холоднім небі спочатку вгору, потім униз, назустріч ранку.
Важкі часи: війна, тяжкі випробування, голод та інші лиха часто роблять людей жорстокими та черствими. Вони втрачають віру у добрі часи, втрачають здатність бачити та розуміти прекрасне. Саме так трапилося з героями оповідання Бредбері.
Та не в усіх людей душа повністю кам'яніє. Давно відомо, що серця дітей більше відкриті для добра й краси, ніж серця дорослих. Можливо тому, що на долю дітей ще не встигло випасти стільки нещасть та втрат? Можливо.
Але, все-таки це не виправдання. Бо, якщо людина втрачає почуття прекрасного, якщо її не хвилюють такі цінності, як витвори високого мистецтва, церковні реліквії тощо, то така людина втрачає саму себе.
Саме тому, через серце маленького хлопчика Тома, автор намагався показати світу дорослих, що колись все зміниться на краще. Що краса, усмішка насправді врятують світ.
І виникне органічна цивілізація, "така, щоб люди могли жити мирно". І бачити красу.
Объяснение
может с просторов инета
Минуло багато років з тих пір, як цивілізація остаточно загинула. На думку більшості жителів міста, їх цивілізацію згубило минуле. Хлопчик Том - серед людей, які зібралися на площі для того, щоб знищити картину "Мона Ліза". У натовпі говорять про те, що з'явиться ще людина, у якої душа лежить до красивого, і вона поверне стару цивілізацію. Том побачив жінку на картині, вона зворушила його, і він не може плюнути в неї. Натовп кидається до картини і приймається рвати її на шматки. У Тома в руках виявляється шматочок полотна. Він приносить його додому і вночі розглядає його. На ньому зображена загадкова посмішка Мони Лізи. Він вражений.
2 хутор Загорье, Смоленский уезд, Смоленская губерния, Российская империя
4. 15 лет
5. Учился в сельской школе, затем в Смоленском педагогическом институте. В 1939 году закончил Московский институт философии, литературы и истории (МИФЛИ).
6 раскулачивание и сылку во времена коллективизации Сталина
7 по праву памяти
Теркин на том свете
Дом у дороги
8 работал военным корреспондентом во фронтовых газетах,
9 книга про бойца
10 Сталинская премия второй степени (1941) — за поэму «Страна Муравия» (1936)
- Сталинская премия первой степени (1946) — за поэму «Василий Тёркин» (1941—1945)
- Сталинская премия второй степени (1947) — за поэму «Дом у дороги» (1946)
12.- Ленинская премия (1961) — за поэму «За далью — даль» (1953—1960)
- Государственная премия СССР (1971) — за сборник «Из лирики этих лет. 1959—1967» (1967)
11 редактором журнала ,,Новый мир ,,
13 поэма Василий Теркин
15 18 декабря 1971 (61 год )
16 Ватутинки, Красная Пахра,
Подольский район,
Московская область, СССР (ныне — в черте Москвы)