павел петрович кирсанов - был красив, самоуверен, нравился женщинам. в 28 лет он был уже капитаном и его ожидала блестящая карьера. но знакомство с графиней р. перевернуло всю его жизнь. графиня была легкомысленной кокеткой. от любви к ней павел петрович почти лишился рассудка. он подарил графине на память кольцо со сфинксом. и вскоре надоел графине окончательно. он вышел в отставку, бросил карьеру и везде следовал за графиней р., которая гнала его прочь! вернуться к прежней жизни он не мог. и, оказавшись однолюбом о женитьбе на другой женщине даже не думал. вскоре он узнал о смерти графини, получив письмо и пакет, в котором лежало его кольцо. павел петрович вернулся в деревню, "стараясь похоронить свои воспоминания".
Я прочитав цикл оповідань Михайла Булгакова «Записки юного лікаря». У цей цикл входять шість оповідань про початківця лікаря, від імені якого і ведеться розповідь. Доктор за рік своєї великої практики допоміг багатьом хворим і описав деякі випадки, які сталися з ним за цей час. У першому оповіданні, «Рушник з півнем», ми бачимо, як початківець лікар не може позбутися страху, що йому запропонують такий випадок, з яким він не зможе впоратися. Але як тільки до нього звертається батько красивою і молодої дівчини, у якої ноги потрапили в м'яльницю, доктор, розуміючи, що в його руках життя людини і долаючи свій страх, не вірячи в успіх цієї операції, береться за ампутацію ноги. Через два з половиною місяці дівчина в знак подяки приносить йому рушник з вишитим півнем.
У тому, що доктор допоміг дівчині, я бачу дуже гарну рису його характеру, адже лікар міг би і відмовитися від важко хворої людини, а він, герой цієї книги, не відступає від своїх принципів і відповідальності, покладеної на нього, і виконує свій обов'язок . У наступній розповіді, «Сталеве горло», головний герой діє вже більш впевнено. До нього привозять хвору дівчинку, якій треба оперувати горло, але баба не дає свою внучку на операцію, боячись, що її знищать, а просить лікаря просто дати хворий «крапельок». Однак доктор, незважаючи на цей протест, наполягає на операції, взявши всю відповідальність на себе. Оперуючи дівчинку, він боїться за її життя. Йому здається, що він робить все повільно і, можливо, не так, «безглуздо». Але, за словами акушерок, проводить операцію блискуче. Читаючи цей епізод, я не міг відірватися від книги, тому що Булгаков так майстерно передає напругу, що панує в операційній, що здається, ніби я сам перебуваю поруч з цим доктором. У наступних розповідях ми бачимо, як головний герой справляється зі своїм страхом і поступово стає дуже хорошим лікарем. Він береться за найважчі випадки і разом зі своїми колегами допомагає хворим. Після порятунку дівчинки від дифтерії до лікаря приходить слава. Іноді йому доводиться приймати в день до ста пацієнтів. За рік своєї практики доктор дуже змінюється. Спочатку він хотів кинути свою роботу, тому що він працював в глушині і йому було дуже важко. Іноді щоб вилікувати хвору людину, йому доводилося їздити дуже далеко в будь-яку погоду. Найближча станція перебувала від його лікарні в сорока верстах, газети приходили до нього рідко, навіть електрика була не підведена. Але він справляється з усім цим, адже йому допомагають його колеги: фельдшер Дем'ян Лукич, акушерки Пелагея Іванівна і Анна Миколаївна, а також Єгорович і його дружина Ксенія. Наприклад, в оповіданні «Хрещення поворотом» доктор вперше приймає пологи, причому неблагополучні. Він боїться, намагається щось згадати з того, чому його вчили в університеті, заглядає в книги з медицини, але все це не дає ніяких результатів. Тільки коли він приходить до лікарні і починає мити руки перед операцією, Ганна Миколаївна як би ненароком розповідає йому про те, як подібну операцію проводив Леопольд Леопольдович, його попередник і досвідчений хірург. І доктор, впоравшись зі своїм страхом, проводить операцію успішно. Прочитавши це оповідання, я зрозумів, як важливо, щоб тебе оточували добрі люди, готові дуже непомітно і вміло до в скрутну хвилину і ще, звичайно, потрібно самому вміти не розгубитися, а зосередитися і добре зробити свою роботу. І ось минає рік, і доктор наодинці з самим собою говорить, що тепер досвід його величезний, що він вже не боїться труднощів і не виїде з цієї лікарні. Він підрахував, що прийняв п'ятнадцять з половиною тисяч хворих, а померло у нього всього шестеро, значить, він дуже хороший лікар. Однак з ним відбувається смішний випадок, коли він вириває зуб у солдата, а разом з зубом і шматок щелепи. А коли до нього привозять дитину, у якого практично не було очі, доктор думає, що це пухлина і хоче оперувати, але мати дитини не дає своєї згоди і виявляється права, адже це була, як виявилося згодом, пухлина, а всього лише великий гнійник, і через тиждень дитина сам видужав. Лікар, побачивши це, каже, що не буде більше ніколи «гордовито бурмотіти» про те, що його нічим не здивувати, а буде покірно вчитися і вчитися. Я згоден з думкою головного героя про постійну роботу над собою і раджу всім прочитати цю книгу.