Море... Я дуже люблю море. Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. Таємниче, мінливе, неосяжне — воно хвилює душу, не залишає байдужим серце. Одного дня воно тихе й спокійне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре. Сонячні промінчики, пронизуючи солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску та яскравих сяючих мушлей, гладеньких камінців та зеленуватих водоростей, ловлять маленьких спритних рибок, що зграйками весело бавляться біля берега. Наступного дня все раптом змінюється. Налетить поривчастий вітер і погонить хвилі до берега. Вода стає каламутно-зеленою, іноді — темно-синьою, а одного разу я бачив навіть вражаюче чорну. Не видно більше ані риб, ані мушлей, ані піску: є тільки шалені хвилі, які з силою б'ються в прибережний пісок. Тоді ми з батьками сидимо на березі та можемо тільки гати за силою моря. Хоча навіть у такі моменти море видається мені дивовижним. Я думаю, що воно велетень, з яким я можу позмагатися, і я кидаю в море камінці або голосно кричу. Але перемога завжди дістається йому, морю. Воно глушить мій голос і відкидає мій камінець на берег. Іноді мені здається, що я можу дивитись на море безкінечно.
«Маленький принц» — самое знаменитое произведение Антуана де Сент-Экзюпери. Даже тем, кто пока не открыл его для себя, известно, что «хорошо там, где нас нет» и «мы в ответе за тех, кого приручили». Поклонники творчества французского писателя бережно хранят любимую с детства книгу и с большим трудом соглашаются кому-либо дать почитать ее даже на короткое время. Что же в ней особенного? Малышам нравятся яркие авторские иллюстрации, детям постарше книга понять странный мир взрослых, а сами взрослые, перечитывая сказку о звездном мальчике, частенько плачут, не всегда понимая, почему.
Объяснение: