Дитинство поета було важким, хоча й благополучним.З тісної селянської хати виніс він найперш незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні.У тій хатині почув він уперше і думи Шевченкові...
Та жилося родині Самійла Малишка не розкішне. Землі було дві десятини, а сім'я чималенька – тільки дітей одинадцятеро. Тож доводилося господареві і шевцювати, й на заробітки в Таврію ходити. От і малий Андрій пособляв чим міг. Ходив заможнішим по господарству помагати, грав на весіллях на гармонії, бо ж мав і талант музики. Підрісши, пішов у семирічку, потім навчався в медичному технікумі.ова.
Героями творів Малишка є "хлібороби й сівач робочі люди. Оживає в його творах й історична пам'ять народу. Постають із рядків циклу "Запорожці" славетні прадіди наші, які кров'ю своєю боронили рідний край від ворогів. Та це була тільки прелюдія. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає поезія А. Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Для нього, як, власне, й для всієї літератури, це були роки високого злету. Тоді з'явились "Україна в огні" О. Довженка, "Слово про рідну матір" та "Жага" М. Рильського, "Любіть Україну" В. Сосюри. З-під пера А. Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни – "Україно моя". Ще напередодні війни він написав чудову ліричну поезію "Червоновишневі зорі віщують погожий схід...", де інтимне "ти може, мене й забула: не бачила стільки літ..." – тісно переплелося із суворо-солдатським: "Друзі ідуть полками, і я серед них – сурмач". Сином України, сурмачем, поетом і журналістом пішов А. Малишко на фронт.
Появление комедии "Ревизор" в 1836 году вызвало в обществе приподнятое волнующее чувство. Весна этого года подарила зрителям встречу с настоящим шедевром. Более 160 лет с тех пор, однако комедия "Ревизор" не утратила актуальности и своего звучания и сегодня. Не нужно далеко ходить за примерами. Вспомним отрицательных героев популярных "милицейских" сериалов — чем не герои Гоголя, только сделавшиеся более хладнокровными и жестокими? Сам Гоголь отмечал, что Хлестаков является самым трудным образом в пьесе. В рекомендациях для актера, исполнявшего эту роль, Гоголь достаточно глубоко раскрывает характер этого персонажа. Хлестаков совершил все свои подвиги в уездном городе абсолютно непреднамеренно. Хлестакова можно сравнить с балетным танцовщиком — двигаясь по пространству пьесы, он оживляет ход всего действия, выступает настоящим двигателем сюжетного развития комедии. Хлестаков блестяще сыграл роль ревизора перед уездными чиновниками, только к середине четвертого действия начиная понимать, что его принимают за несколько "государственного человека". Что чувствует при этом лжеревизор? Кажется, ничего.
Дитинство поета було важким, хоча й благополучним.З тісної селянської хати виніс він найперш незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні.У тій хатині почув він уперше і думи Шевченкові...
Та жилося родині Самійла Малишка не розкішне. Землі було дві десятини, а сім'я чималенька – тільки дітей одинадцятеро. Тож доводилося господареві і шевцювати, й на заробітки в Таврію ходити. От і малий Андрій пособляв чим міг. Ходив заможнішим по господарству помагати, грав на весіллях на гармонії, бо ж мав і талант музики. Підрісши, пішов у семирічку, потім навчався в медичному технікумі.ова.
Героями творів Малишка є "хлібороби й сівач робочі люди. Оживає в його творах й історична пам'ять народу. Постають із рядків циклу "Запорожці" славетні прадіди наші, які кров'ю своєю боронили рідний край від ворогів. Та це була тільки прелюдія. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає поезія А. Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Для нього, як, власне, й для всієї літератури, це були роки високого злету. Тоді з'явились "Україна в огні" О. Довженка, "Слово про рідну матір" та "Жага" М. Рильського, "Любіть Україну" В. Сосюри. З-під пера А. Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни – "Україно моя". Ще напередодні війни він написав чудову ліричну поезію "Червоновишневі зорі віщують погожий схід...", де інтимне "ти може, мене й забула: не бачила стільки літ..." – тісно переплелося із суворо-солдатським: "Друзі ідуть полками, і я серед них – сурмач". Сином України, сурмачем, поетом і журналістом пішов А. Малишко на фронт.