показ отношений молчалина с другими героями комедии – главный приём раскрытия его характера. в отношениях с фамусовым, с чацким, с софьей и лизой особенно ярко раскрывается характер молчалина: карьеризм, исполнительность, угодничество, бессловесность как главные средства достижения картеры; умственная ограниченность, узость интересов; трусость, лицемерие, цинизм, подлость. молчалин своими главными талантами считает «умеренность и аккуратность», которые обеспечивают его настоящие и будущие успехи. он обладает и другими «чудеснейшими свойствами», за которые его так любит софья, да и другие в фамусовском обществе: «…уступчив, скромен, тих, в лице ни тени беспокойства, и на душе проступков никаких, чужих и вкривь и вкось не рубит…». точную характеристику дал ему н. в. гоголь: «молчалин… замечательный тип. метко схвачено это лицо, безмолвное, низкое, покамест тихомолком пробирающееся в люди…».
молчалин полностью олицетворяет мораль «минувшего века» — «века покорности и страха», основанную на пресмыкательстве перед сильными и на угнетении и унижении слабых. идеалом человека считает удачливого вельможу, достигшего «степеней известных» своему раболепству. вся «лакейская» философия жизни этого чинуши и подхалима, не смеющего «свое суждение иметь», наилучшим образом раскрывается в его знаменитом признании:
мне завещал отец:
во-первых, угождать всем людям без изъятъя — хозяину, где доведется жить,
начальнику, с кем буду я служить,
слуге его, который чистит платья,
швейцару, дворнику, для избежанья зла,
собаке дворника, чтоб ласкова была.
у молчалина есть все данные стать впоследствии важным чиновником. например, умение подслужиться к влиятельным лицам: он пользуется покровительством фомы фомича, татьяны юрьевны, самого фамусова. он на службу смотрит как на средство сделать карьеру, и чацкому предлагает то же: «ну, право, что бы вам в москве у нас служить? и награжденья брать, и весело пожить? »
сам он так и делает. три года служит, и уже успел «три награжденья получить». но чацкий придерживается других правил:
когда в делах — нот веселья прячусь,
когда дурачиться — дурачусь,
а смешивать два эти ремесла
есть тьма искусников, я не из их числа.
полная неразборчивость в средствах для достижения цели и отсутствие всяких нравственных правил — отличительные качества молчалина. даже на отношения с софьей он смотрит как на средство устроиться в жизни. «любовника я принимаю вид, — говорит он, — в угодность дочери такого человека… который кормит и поит, а иногда и чином подарит…» изображая влюбленность, он жалок и смешон: «…возьмет он руку, к сердцу жмет, из глубины души вздохнет. ни слова вольного, и гак вся ночь проходит, рука с рукой…». даже горничная лиза не может удержаться от смеха, она-то знает, какова душа и «вольное» слово молчалина. а когда софья с пафосом объясняет молчалину, на что она готова ради любимого, он пугается и своим испугом дает ей понять, что вовсе не желает ее жертв, а опасается только одного — злых языков, которые для него «страшнее пистолета», да как бы фамусов не узнал об их отношениях. когда же раскрывается его лицемерие по отношению к софье, он униженно ползает перед ней на коленях, вымаливая прощение, ведь может пострадать его карьера. молчалин ограничен, но ловок и хитер, знает, как добиться успеха и занять «теплое местечко». в образе молчалина представлен исключительно выразительный обобщенный тип подлеца и циника, «низкопоклонника и дельца», пока еще мелкого негодяя, который сумеет, однако, дойти до «степеней известных».
в комедии гоголя "ревизор" читатель видит одного города, который столкнулся с человеком не из их мира, с иваном александровичем хлестаковым. все его принимают за тайного ревизора.
что же такое "хлестаковщина"? "хлестаковщина" - это беззастенчивое и безудержное хвастовство и враньё, умение примерить на себе другой образ и убедить остальных в его подлинности. быстро освоившись в обществе и поняв, что его принимают не за того, кем он является, хлестаков в полной мере начал раскрывать черты своего характера. хвастовство, глупость, лживость и жадность - всё это было в главном герое. он был простодушный, "без царя в голове", заполняющий душевную пустоту богатствами своей фантазии, нескончаемыми мимолетными мечтаниями. долгие эмоциональные рассказы хлестакова о своей жизни захватывали дух чиновников, они безукоризненно верили каждому его слову, даже несмотря на то, какие оговорки он делал: "как взбежишь по лестнице на четвертый этаж . что ж я вру - я и позабыл, что живу в бельэтаже".хлестаков не в состоянии остановить постоянного внимания на какой-нибудь одной мысли". то он говорит о , то вдруг о том, что у него суп в кастрюльке прямо на пароходе приехал из парижа. ему верят, и он этим пользуется. и вот, осмелев, хлестаков начинает брать у чиновников деньги "взаймы". жадность, предчувствие лёгкой наживы овладели им: с каждым разом он просит денег всё больше и больше, напрямую и без каких-либо уловок. "денег нет у вас? " - говорит он бобчинскому и добчинскому, как только они к нему зашли. не в одном хлестаковом есть подобные черты. городничий, замечтавшись о том, что его дочь удачно выйдет замуж, представляет как "славно быть генералом". так ведь в каждом из нас есть частичка этой мечтательности и хвастовства. во всех живет хлестаков, и понятие "хлестаковщина" актуально вне времени и места.
Є поширена позиція, що в житті відсутній чорне і біле, є тільки сіре, що добро і зло єдині і виконують якусь спільну місію, мало не нав’язану Богом. Про Бога сказано: «Бог є світло і немає в Ньому ніякої темряви». Відразу обмовлюся, що я дотримуюся саме цієї точки зору. Для мене є добро, і воно абсолютне, чисте, не затьмарене, як якась велика сила, дана нам згори. І добро зі злом ніколи не заграє, не кокетує.
У Антона Чижа є чудовий твір «Божественна отрута». У ньому головному герою, детективові, задають питання: у чому сенс боротьби і всієї нашої роботи, якщо найчастіше (майже завжди) зло не землі перемагає? Мене потрясла відповідь – своєю глибиною щоб перемога давалася злу як можна більше дорогою ціною!
Для визначення, що таке добре, а що таке погано, що є добром, а що злом, дуже важливо зрозуміти, де знаходиться межа між ними. Що ж все-таки є добром, а що – злом, з точки зору наукової термінології?
Добро – поняття моральності, що означає навмисне прагнення до безкорисливої ??до ближньому, а також незнайомій людині, тварині і навіть рослині. У життєвому сенсі цей термін відноситься до всього, що отримує у людей позитивну оцінку, або асоціюється зі щастям і радістю.
Зло – поняття моральності, що означає навмисне, умисне, свідоме заподіяння кому-небудь шкоди, збитку, страждань. У життєвому сенсі зло відносять до всього, що отримує у людей негативну оцінку, працюється ними, суперечить правилам моралі.
Добро і зло – протилежності, які заперечують одна одну. У європейській традиції добро зазвичай асоціюють зі світлом, світлим, білим. Зло – з темрявою, темним, чорним. Згідно догматам деяких релігій, добро зі злом розглядаються як автономні сили, провідні у одвічній боротьбі за право панувати в світі. Подібна система поглядів в теології називається дуалізмом.
Проблему добра і зла можна розглядати в самих різних областях, таких як, етика, філософія, релігія, фольклор, але ми зупинимося на темі добра і зла в сучасному світі. Це найбільш поширена тема для розмірковування про те, що ж все-таки є добром і злом з точки зору сучасного суспільства.
Для кожного з нас добро і зло символізує абсолютно різні речі. Для когось перевести стару через дорогу – єдине добро всього його життя, а для когось побудувати безкоштовну школу для дітей-сиріт – дещиця в незліченній низці добрих справ. Злом багато хто вважає вживання алкоголю, куріння, нецензурну лайку. Хтось вважатиме це життя… Як казав Лев Толстой: «- Ми любимо людей за те добро, яке ми їм зробили, і не любимо за те зло, яке ми їм робили!».
Для багатьох людей джерелом добра є церква. «Не сотвори собі кумира», «Возлюби ближнього свого, як самого себе», «Не чини перелюбу» – пам’ятає напам’ять кожен з нас, от тільки питання в тому, що деякі з до церкви, молитви, причастя та інших церковних таїнств намагаються «змити» з себе те зло, яке вони здійснюють із завидною постійністю. Бог, як кажуть, добрий. Він пробачить. Та й взагалі, якщо говорити про церкву, то більшість звертається туди тільки тоді, коли біда.
Поняття про добро і зло мають формуватися в дитинстві. І починається добро саме тоді, коли на світ з’являється дитина. Чисте, світле, воістину добре створення Боже. Виховуючи у дітей повсякденні правила поведінки, ми плекаємо моральний кодекс покоління. Надалі на формування доброго і злого у свідомості дитини величезний вплив справляє дитячий сад, потім школа, ВУЗ. Але саме в сім’ї закладаються початкові основи особистості. Сухомлинський стверджує, що «діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, честь і безчестя, людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть свій вимір часу». Все питання в тому, як зберегти всю цю чистоту і непорочність маленького серця.
Необхідно направляти позитивну енергію на знищення зла як явища. Кожен день, кожну годину, кожну мить. Людина ніколи не стане повністю ідеальною, але це вже інша історія, а зменшувати злі діяння може кожен. Шляхом самопошуку, самовдосконалення, самодисципліни, самореалізації. У кожному слові є корінь «сам», і я вказую на нього не так, а метою закликати, і, нарешті, переконати вас у тому, що ніяка церква, суспільство, соціум, батьки, повністю не вплинуть на сприйняття добра і зла, крім нас самих. Саме тут і закінчується зло. Саме в нас з вами. У нашій роботі над собою! Тому бажаю усім вам невичерпної волі і прагнення діяти, виходячи тільки з добрих спонукань!
Объяснение: