Понятие чести различно у отца и сына Гриневых, так как их мировоззрение формировалось в различных условиях. Если для отца это прежде всего честь дворянина и офицера, верность государю при любых обстоятельствах, то Гринев-сын, не отказываясь от такого понимания, умеет расширить понятия чести до его общечеловеческого, гуманного и гражданского значения, до признания героических качеств вождя восстания до «сочувствия» и невольного преклонения перед моральной высотой Пугачева.
Гринев — один из лучших людей своей эпохи, он симпатизирует Пугачеву, хотя и не понимает подлинного смысла происходящих событий. В данный момент он видел в предводителе восстания не самозванца, бандита и убийцу, а, прежде всего, именно того человека, от которого зависит его дальнейшее личное счастье. Гринев не отказывается от его из-за ложной гордости, а даже благодарен за желание Пугачева ему и остановить произвол Швабрина, который был не только предателем, но и низким, безнравственным человеком.
В лице Швабрина показан типичный представитель гвардейского офицерства екатерининского времени. Швабрин, как офицер гвардии, видит в себе человека, которому все дозволено. Мы мало знаем о его карьера сломана, надежд на возвращение в Петербург нет. В этих обстоятельствах переход его на сторону Пугачева можно рассматривать как возможность перемены. Выбор делался между изменой присяге и неминуемой виселицей в случае отказа. Швабрин глубоко презирает народ, ненавидит и боится Пугачева, цели восстания ему чужды.
Среди люда также существует своебразное представление о чести и долге. Савельич лучшие годы своей жизни барину, исправно ему верой и правдой. Он был готов отдать свою жизнь «за барское дитя». В образе Савельича показана рабская покорность своему господину.
Пугачев, казалось, был человеком беспринципным и безнравственным, видящим в Гриневе не только противника, дерзкого Дворянина, но человека гордого, не дрогнувшего перед силой. Даже под страхом смерти он не захотел присягнуть Пугачеву, якобы истинному государю. В Пугачеве присутствуют и человеческие качества, которые раскрываются и в отношениях с Гриневым. Образ Пугачева как народного вождя показан в свете русского национального характера. Ему присущи и ум, и смелость (например, он Гриневу выбраться из бурана в степи), широта натуры, свободолюбие, удаль.
Таким образом, тема чести и долга затронута автором достаточно широко. Показав различные мировоззрения людей, принадлежащих к разным поколениям, имеющих различное положение в обществе, автор указал на то, что честь и долг в жизни могут пониматься no-разному, в соответствии с эпохой, определенной исторической обстановкой, но при этом главным является моральное, нравственное начало в самом человеке.
Материалом для романа Дефо послужило описание пребывания шотландского боцмана Селькирка на необитаемом острове в 1704—1709 годах. Дефо избрал для своего Робинзона условия и изоляцию сходные с теми, что достались Селькирку; но если последний одичал на острове, то Робинзон нравственно возродился.
Сюжет основан на реальной истории шотландского моряка Александра Селькирка (1676—1721)[3], боцмана судна «Cinque Ports» («Синк Портс»), отличавшегося крайне неуживчивым и склочным характером. В 1704 году он был высажен по собственному требованию на необитаемый остров, снабжён оружием, продовольствием, семенами и инструментами. На этом острове Селькирк прожил до 1709 года. Вернувшись в Лондон в 1711 году, он поведал свою историю писателю Ричарду Стилу, который опубликовал её в газете «Англичанин»
Пісні як люди… У них свої долі, свій вік… Легендарній «Червоній руті» Володимира Івасюка у 2010-му виповнюється сорок років. Багато це чи мало для пісні? Здається, це мить, яка промайнула на наших очах. А водночас за чотири десятиліття ця Івасюкова композиція стала візитівкою української пісні ХХ століття… Її виконують найкращі співаки не тільки України, а й інших країн.
Написав пісню тоді ще самодіяльний 20-річний композитор, студент Чернівецького медичного інституту. Але чому саме така назва — «Червона рута»?
Відповідь на запитання дає головний зберігач фондів Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка Наталія Мороз.
«У 18-річному віці, вивчаючи коломийки, що їх зібрав в етнографічному збірнику і видав двотомником 1907 року у Львові відомий учений Володимир Гнатюк, майбутній композитор уперше надибав назву квітки — червона рута…
У рідкісному науковому виданні, подарованому з нагоди 50-річчя його батькові Михайлові Івасюку професором Чернівецького університету Олександром Волковим, у фольклорній мініатюрі, записаній у Карпатському селі Явчому, співалося: «Ой ходила, говорила гільтайова мати, Назбирала троєзілля мине чарувати, Назбирала троєзілля, чирвону рутоньку, Та хотіла счарувати мине сирітоньку».
Зацікавившись незвичною назвою (в іншій транскрипції — черлена рута), Володимир не зміг знайти підтвердження цьому природному феномену, адже рослина квітне жовтим цвітом…
І лише в 1969 році, перебуваючи разом із батьком у фольклорній експедиції в селі Розтоки Путильського району Чернівецької області, Володимир почув від місцевих селян-гуцулів легенду про таємничу квітку…
Дуже-дуже рідко вона дає червоний цвіт. Дівчині, якій пощастить знайти й зірвати ці чарівні пелюстки, випадає щастя і самій розцвісти як квітка і своєю вродою зачарувати вподобаного хлопця.
Як вважають дослідники, червона рута вважалася магічною квіткою ще за часів Стародавньої Греції.
А взагалі, вона веде свій природний родовід від біблійної неопалимої купини, неодноразово згадуваної на сторінках Святого Писання.
Під враженням від народної оповіді й народилися в Івасюка спочатку вірші, а потім і самобутня новаторська мелодія…
На той час його пісні вже виконував створений ним разом з однокурсниками естрадний ансамбль медичного інституту. Деякі твори Володимир показав Л.Дутківському — керівникові і засновникові першого в Україні вокально-інструментального ансамблю з ніжною назвою «Смерічка».
«Ми допомагали Володі аранжувати пісні, і він виконував їх разом з нами на танцювальних вечорах у Вижницькому районному Будинку культури, — згадує Левко Дутківський. — У серпні 1970 року під час нашого концерту в Чернівцях у Будинку культури медичного інституту він і награв мені на роялі дві свої нові пісні — «Водограй» і «Червона рута».
Вже при першому прослуховуванні пісні вразили своєю яскравою мелодійністю. Ми включили їх у репертуар і порадили Івасюкові запропонувати їх музичній редакції обласного телебачення»
Объяснение: