Соотнесите автора и его произведение: 1. « евгений онегин» а) ф. м. достоевский 2. «человек в футляре» б) н. в. гоголь 3. «бедные люди» в) а. п. чехов 4. «шинель г) м. горький 5. «песня о буревестнике» д) а. с. пушкин»
Петя – самый младший в семье Ростовых, любимец матери. Он попадает на войну совсем юным, и главная цель для него – совершить подвиг; стать героем: «... Петя находился в постоянно счастливо-возбужденном состоянии радости на то, что он большой, и в постоянно восторженной поспешности не пропустить какого-нибудь случая настоящего геройства» . Он романтик, война глазами Пети – лишь приключение, возможность испытать себя. Ему не страшно: на войне Петя должен обязательно быть в центре событий, на передовой, чтобы осуществить свою заветную мечту – совершить подвиг, героический поступок. Но «генерал именно запретил Пете участвовать в каких бы то ни было действиях Денисова» . Разве романтик может с этим согласиться? И все же, приказ для военного – закон. Доброта, которая окружала мальчика в семье, сделала его чутким, отзывчивым к состраданию. «Петя находился в восторженном детском состоянии нежной любви ко всем людям и вследствие того уверенности в такой же любви к себе других людей» . И это чувство искреннее. Он любит всех однополчан, пытается сделать для них приятное: предлагает свой ножик, угощает изюмом. В партизанском отряде бойцы любят Петю, относятся к нему по-отечески. Но Ростов стремится выглядеть старше своих лет, доказать окружающим, что он уже взрослый и самостоятельный. И вместе с тем в этом эпизоде он по-детски наивен, хотя и стесняется этого. Петю беспокоит судьба мальчика-француза, которого взяли в плен. Он ровесник Ростова, такой же юный и неопытный. «Нам-то отлично, а ему каково? Куда его дели? Покормили его? Не обидели ли ?» – внутренний монолог показывает доброжелательное отношение Пети к пленному. Для него Винсент Босс не враг, а попавший в беду совсем юный солдат, и ему просто необходимо Петя просит Денисова пригласить Винсента поужинать вместе с партизанами. Ведь даже к пленным нужно относиться по-человечески. Мальчик-француз видит в Ростове друга, готового прийти на любому в трудную минуту. Благородство Пети идет от души, однако он стесняется своего поступка. Возможно, кому-то из бойцов покажется малодушием то, что Петя Ростов врага: «Когда барабанщик вошел в избушку, Петя сел подальше от него, считая для себя унизительным обращать на него внимание. Он только ощупывал в кармане деньги и был в сомненье, не стыдно ли будет дать их барабанщику» . Автор иронизирует над своим героем. Быть настолько чутким, искренним, доброжелательным к врагу – вот настоящая доброта и любовь к людям. Чтобы раскрыть характер героя, автор использует прием внутреннего диалога. Именно через внутренний размышления Пети читатель видит, насколько велико его желание совершить подвиг во что бы то ни стало, и насколько огромной была его любовь к людям. Большое место в этом эпизоде занимает диалог. Через речевую характеристику мы лучше узнаем героя. Фразы у Пети отрывисты, он быстро переключается с одного на другое. В окружении опытных бойцов Ростов чувствует себя неловко, стесняется. Петя пытается казаться взрослее своих лет, и когда это у него не получается, краснеет. Окружающие должны принимать его таким, каким Петю воспитали в семье: робким, доверчивым, стеснительным, добрым, романтичным. В этой непосредственности его очарование, за это бойцы любят Петю, хотя иногда в душе и посмеиваются над его поступками. Я думаю, что, прочитав этот эпизод, Петю полюбит любой читатель за его душевную теплоту, человеколюбие, детскую наивность, романтические мечты. Это свойственно не только ему, но и всем Ростовым. Вспомним судьбы Наташи, Николая. Они такие же открытые, чуткие, милые к состраданию люди, как и их младший брат. Родители смогли воспитать в своих детях лучшие качества, именно это и ценит Толстой в семье Ростовых. И очень жаль, что милый Петя, следуя своей романтической мечте – совершить подвиг, в дальнейшем погибает. И читателю очень больно, читая об этом. Я думаю, что из Пети бы вырос благородный офицер и прекрасный человек.
(1809-1849) американський письменник, новеліст, поет, критик. на долю його випали нелегкі життєві випробування: народився в сім'ї бродячих акторів, рано втратив батьків, його взяла на виховання багата родина, але щастя було недовгим. характери нового батька і чужого сина не співпадали і зрештою едгар змушений був покинути забезпечену родину і поневірятися. з 1828 до 1831 року по друкується, видає три поетичні збірки, але успіху вони не мають. від голоду його рятує премія, якою його нагородили у конкурсі на краще оповідання. це був "рукопис, знайдений у пляшці". до 1840 року у едгара по вже два томи новел, 1845 року виходить збірка "ворон та інші вірші". злидні, нещастя не полишають по, але в останні роки свого життя він творить поетичні шедеври: "дзвони", "аннабел лі" (1849). поезія в. по - це романтизм у поєднанні з символізмом. улюблена тема поета - природа, яка приховує найпотаємніші відтінки буття. звичайно, поет торкається і вічних тем - кохання і смерті. у по особливе розуміння кохання: почуття завжди платонічне, піднесене, жінка стає символічним образом чогось недосяжного і прекрасного. згадка про передчасно померлу кохану є у віршах і про кохання, і про смерть. відчутно звучать ці мотиви в поезіях "крук", "аннабел лі", "улялюм". науково-фантастичні новели едгара по - це дивовижний сплав комічного і трагічного, поєднання високої ерудиції з захопливим сюжетом. едгар по завоював славу письменника-інтелектуала. усього по написав 64 оповідання. найвідоміші з них: "падіння дому ашерів" (1839), "ділова людина" (1840), "золотий жук" (1843), "чорний кіт" (1843) та інші. по започаткував новий літературний жанр - детектив ("убивство на вулиці морг", "таємниця марі роже"). образ головного героя в оповіданні е. по "золотий жук" розповідь починається з деякої таємничості і неординарності в описі як головного героя, невдахи вільяма леграна, що втратив своє багатство, так і місцевості, де він проживав. протягом усієї оповіді автор тримає читача в напрузі, не розкриваючи особистості свого героя. дійсно, на перший погляд, перед нами встає образ людини, що потерпіла життєве фіаско і втекла від суспільного презирства на безлюдний острів. більш того, реакція леграна на "золотого" жука, знайденого ним для колекції, свідчить про дивацтво цієї людини, що межує з божевіллям. із самого початку, як автор, що веде оповідання від першої особи, так і негр на ім'я юпітер, позаочі вважали "масу білла" не зовсім нормальною людиною, проявляючи, однак, при цьому максимум терпіння і поваги до нещасливого потомственого гугенота. автор так описує цю загадкову людину: "багато що в характері самітника вселяло цікавість і повагу. я побачив, що він добре освічений і наділений незвичайними здібностями, але разом з тим він заражений мізантропією і страждає від хворобливого стану розуму, поринаючи поперемінно то у захват, то в похмурість". критичність ситуації зростає в той момент, коли автор одержує листа від леграна з запрошенням прийти до нього у важливій справі, і чує тривожні відгуки юпітера про свого пана. події, що відбуваються після цього, остаточно переконують оповідача у тому, що його друг одержимий манією скарбошукацтва. "подібні манії можуть легко підштовхнути до божевілля нестійкий розум, особливо якщо вони знаходять собі поживу в таємних прагненнях душі", - вважав тоді автор оповідання. тільки занепокоєння за свого друга спонукає автора разом з юпітером леграна в пошуках скарбів. потім дії леграна, що на перший погляд межують з божевіллям, змушують супутників зупиняти його й умовляти повернутися додому, однак надзвичайна твердість і завзятість вільяма стали цьому перешкодою. однак, після того, як коштовності, в існування яких так твердо вірив легран, нарешті були знайдені, перед читачем зненацька розкривається сила і багатство характеру героя твору едгара по. коли легран крок за кроком описує шлях, який привів його до успіху, ми, бачимо чітку послідовність у розшифровуванні піратського послання і пошукові орієнтирів, зазначених у ньому. тут можна побачити непохитну волю до успіху, яка була помилково прийнята за одержимість. крім того, вражає терпіння, виявлене леграном стосовно свого "здорового", скептично налаштованого і надмірно самовпевненого друга. наступні рядки розповіді дозволяють розкрити в особистості вільяма також витончене почуття гумору, виражене м'якою іронією на адресу автора, коли той запитав про роль жука в пошуках скарбу: "ваші натяки на те, що я не в собі, розсердили мене, і я вирішив відплатити вам маленькою містифікацією в моєму смаку".
1.Евгений Онегин - А.С.Пушкин
2. Человек в футляре - А.П.Чехов
3. Бедные люди - Ф.М.Достоевский
4. Шинель - Н.В.Гоголь
5. Песня о Буревестнике - М.Горький