В детстве будущему писателю Анатолию Приставкину пришлось испытать ужасный голод. Это было военное время. Он и его сестрёнка тогда жили в детском доме. Хроническое недоедание заставило его сестру пойти на поступок, который в обычное время девочка бы себе не позволила. Она ела рыбок из аквариума. Делала это ночью, чтобы никто не увидел. Но её всё-таки заметили и жестоко избили. Девочка чуть не умерла. Голод сделал людей жестокими.
Вспоминая то, что случилось, писатель воссоздал эту ситуацию в рассказе "Золотая рыбка", но поменял финал. В его произведении маленькую, исхудавшую от голода Люсеньку не наказали. Раньше на девочку не обращали внимания. Увидев, насколько она отощала, и малышку, старшие девочки стали заботиться о ней, кормить. Они сохранили человечность и доброту. Даже в самых страшных и тяжёлых условиях необходимо оставаться людьми. Вот что хочет сказать автор, меняя финал истории со съеденными рыбками.
Українсьі письменники дуже полюбляють у своїх творах возвеличувати рідну землю,змальовувати її природу,розповідати про людей,які жили на теренах України.Проте не тільки наші письменники зачаровуються країною,в якій ми живемо.Багато відомих творців світової літератури у своїх творах згадують про велич і славу ураїнського народу. Одним з таких творців можна вважати Джорджа Байрона,який у 1819 році написав поему"Мазепа".Героєм Байронового твору Мазепа став тому , що був відомий як борець за незалежність козацьої держави,але не тільки це зацікавила англійського письменника,його захопила легенда про любов Мазепи до дружини заможного польського шляхтича,яку він й детально описав у творі "Мазепа". Наскільки відомо Байрон ніколи не був на Україні, хоча це зовсім не завадило йому описати усе чим славилась вона:степами ,лісами...Про ліси на козаччині ось як він пише: Це був безкраїй дикий праліс Кремезних вікових дерев, Що вже не гнув їх вітру рев, Лиш хмиз обламував з дубів, З сибірських вибігши степів. Окрім природи він детально описує Мазепу та інших історичних постать,які жили в кінці 17-на початку 18 ст. Приємно усвідомлювати що історією твоєї країни цікавляться іноземцями,що природою ,яка на Україні змальовується багатьма зарубіжними письменниками. Твір Байрона дає змогу оцінити нам Україну з іншої точки зору,побачити її з іншої сторони ,за що ми йому і вдячні
Українсьі письменники дуже полюбляють у своїх творах возвеличувати рідну землю,змальовувати її природу,розповідати про людей,які жили на теренах України.Проте не тільки наші письменники зачаровуються країною,в якій ми живемо.Багато відомих творців світової літератури у своїх творах згадують про велич і славу ураїнського народу. Одним з таких творців можна вважати Джорджа Байрона,який у 1819 році написав поему"Мазепа".Героєм Байронового твору Мазепа став тому , що був відомий як борець за незалежність козацьої держави,але не тільки це зацікавила англійського письменника,його захопила легенда про любов Мазепи до дружини заможного польського шляхтича,яку він й детально описав у творі "Мазепа". Наскільки відомо Байрон ніколи не був на Україні, хоча це зовсім не завадило йому описати усе чим славилась вона:степами ,лісами...Про ліси на козаччині ось як він пише: Це був безкраїй дикий праліс Кремезних вікових дерев, Що вже не гнув їх вітру рев, Лиш хмиз обламував з дубів, З сибірських вибігши степів. Окрім природи він детально описує Мазепу та інших історичних постать,які жили в кінці 17-на початку 18 ст. Приємно усвідомлювати що історією твоєї країни цікавляться іноземцями,що природою ,яка на Україні змальовується багатьма зарубіжними письменниками. Твір Байрона дає змогу оцінити нам Україну з іншої точки зору,побачити її з іншої сторони ,за що ми йому і вдячні
В детстве будущему писателю Анатолию Приставкину пришлось испытать ужасный голод. Это было военное время. Он и его сестрёнка тогда жили в детском доме. Хроническое недоедание заставило его сестру пойти на поступок, который в обычное время девочка бы себе не позволила. Она ела рыбок из аквариума. Делала это ночью, чтобы никто не увидел. Но её всё-таки заметили и жестоко избили. Девочка чуть не умерла. Голод сделал людей жестокими.
Вспоминая то, что случилось, писатель воссоздал эту ситуацию в рассказе "Золотая рыбка", но поменял финал. В его произведении маленькую, исхудавшую от голода Люсеньку не наказали. Раньше на девочку не обращали внимания. Увидев, насколько она отощала, и малышку, старшие девочки стали заботиться о ней, кормить. Они сохранили человечность и доброту. Даже в самых страшных и тяжёлых условиях необходимо оставаться людьми. Вот что хочет сказать автор, меняя финал истории со съеденными рыбками.