Краткий анализ.
История создания – стихотворение написано в 1955 году и относится к позднему периоду творчества Заболоцкого, когда он следовал реалистической литературной традиции.
Тема – многообразие человеческих лиц, в каждом из которых можно найти что-то интересное.
Композиция – одночастная, идея последовательно развивается от первой до последней строфы.
Жанр – философская лирика.
Стихотворный размер – четырехстопный амфибрахий с парной рифмой.
Эпитеты – “пышные порталы”, “жалкие лачуги”, “мертвые лица”, “ликующие песни”.
Метафоры – “струится дыханье весеннего дня”, “мертвые лица закрыты решетками”, “малую хижину знал я когда-то”.
Сравнения – “словно темница”, “как солнце сияющих нот”, “другие – как башни”.
Анафора – “есть лица”.
Мне понравилось произведение))
Відповідь:
В одного батька було двоє синів. І ось настав час, коли кожен з них мав піти власною дорогою. Покликав їх батько до себе і каже: «Віддаю я вам усе своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих землях. Розпоряджайтеся ними, примножуйте та пам'ятайте мою настанову: найвища цінність - це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти життя, як найдорожчий скарб». Сини пообіцяли та й розійшлися своїми дорогами.
Старший син, прийшовши у свої землі, одразу найняв собі найкращу охорону та велику кількість прислуги. Звелів побудувати найміцніший палац і не зводити з нього очей ні вдень, ні вночі, щоб його дорогоцінному життю нічого не загрожувало. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої, виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб ніяка хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя - батькові ж обіцяв.
Молодший син часом обходив свої землі. Однак невдовзі побачив велике скупчення людей, що збиралися воювати між собою. Він запитав у них: «Навіщо ви вирішуєте свої проблеми насиллям? Ви ж маєте змогу все обговорити та домовитись». «А ми про це ніколи не думали. Бійкою все вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й справді, чому не домовитись». Війна скінчилась, навіть не розпочавшись, а вдячні матері та жінки кинулись до ніг молодшого сина, дякуючи за збережене життя їхніх синів і чоловіків.
Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жахлива картинка. Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих, немічних, голодних дітей. «Що змусило вас так жити?», - запитав їх. І люди розповіли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким була повновода ріка, зеленів чудовий ліс, повний різноманітної живності. Та сталось так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись зникла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полювання. Згодом пересохла й річка, що витікала десь із лісу. На місто весь час обрушувався буревій, родючі землі перетворились на пустирі. Не стало ні їжі, ні води. Прекрасне місто почало перетворюватись на пустелю, в якій люди не змогли б жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, та і все місто!» - вигукнув молодший син. За його прикладом люди почали насаджувати дерева, пізніше туди повернулися тварини і птахи. Десь у глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись у річку, переповнену рибою. Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх своїми плодами. Повернулось до людей життя, не боялись вони вже за майбутнє своїх дітей.
З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо молодший син й інших навчив батьківської мудрості.
Докотилася звістка про долю синів до самого батька. «Лише один з моїх синочків правильно зрозумів мою настанову», - із жалем промовив він.
А люди й досі в тих землях пам'ятають про життя одного із синів, ще й своїм дітям переказують, а про життя іншого й згадки не лишилося.
Пояснення:
Подойдёт ?
Справедливо вважати твір Річарда Баха однією із найглибших філософських алегорій XX сторіччя. Дорога героя повісті - це дорога до свободи та безмежних можливостей людської особистості. "Стверджуючі, що ти чогось не можеш, ти позбавляєш себе всемогутності" [3] - ось кредо автора і він переконливо доводить практичну цінність цього постулату. Бах - письменник-фантаст, але його фантазії наближують читача до тієї справжньої реальності, яка прихована від наших очей завісою повсякденності. Але щоб досягти істини, потрібно принести немалу жертву - відмовитись від нудьги, тобто від обмеженості та безбарвності свого існування, та відважитись наповнити її дивами та пригодами [13]."Ця книга Річарда Баха має подвійний вплив, - писав відомий американський фантаст Рей Бредбері, - вона дарує мені відчуття польоту та повертає мені молодість" [13].Цей твір вражає читача не тільки своєю змістовою конструкцією а й історією написання. Як розповідав сам Річард Бах, одного разу гуляючи по туманному узбережжю каліфорнійського каналу Бельмонт Шор він почув голос, який сказав: "Чайка на імя Джонатан Лівінгстон", потім Бах побачив видіння, яке промайнуло у його голові у вигляді кінофільму [8]. Підкорившись цьому голосу, він поквапився додому, щоб записати все те, що він побачив. Але видіння було коротким, а продовження не послідкувало. Бах намагався закінчити історію, але у нього нічого не виходило до тих пір, доти через вісім років він не побачив продовження [8]. Правда це, чи рекламний трюк - невідомо, але точно можна сказати, що Річард Бах написав повість про чайку і у 1970-му році вона була надрукована в журналі, а у 1973 році був знятий фільм [13].Спочатку вона не привернула увагу ані читачів, ані критиків. Незабаром вона здобула популярність, була перекладена багатьма мовами та зробила імя Річарда Баха відомим не тільки в США, а й в інших країнах. Її читали в Америці, Європі, Австралії [8].За жанром цей твір є повістю-притчею тому, що:- це твір малої форми;- в основі сюжету - розповідь, історія;- наявність моралі;- головний художній прийом - алегорія;- два зміста (I - текстовий - побудований на прямому розумінні фраз, які створюють текст (спроби Чайки опанувати фігури вищого пілотажу, досягти досконалості в польоті та передати свої знання учням [8]), II - символічний - побудований на символічних значеннях окремих слів.);- образи мало індивідуалізовані;- події не визначені ні хронологічно, ні територіально: всі польоти проходять над якимось морем, тут і зараз;- сюжет прямолінійний: не забігає наперед, щоб створити драматичне напруження, ні повертається назад, щоб повідомити додаткові деталі;- автор зупиняється лише на важливих, головних моментах не відволікаючись на дрібниці та описання. Але переповісти його дуже важко, бо філософський зміст дуже глибокий і має бути розгаданий читачем, і кожен читач може зрозуміти його по-своєму