Данный рассказ повествует об очень своеобразных отношениях. Мужчина и женщина находятся вместе, но оба понимают, что всё идет как-то не так. Женщина давно мечтает о полноценной семье с детьми, а мужчина понимает, что прежняя жизнь закончилась, надо переходить на другой уровень. Однако, мужчина этого абсолютно не желает.
Пара относится к интеллигентным кругам, они оба имеют образование и нужные манеры. Между парой давно есть общение. И суть в том, что их связь ни к чему не обязывает. Дело в том, что очень часто такое положение более чем устраивает мужчину. Чего не скажешь о женщине. В таких отношениях она очень страдает.
Купава - любвеобильная дама. Любовь - смысл её жизни. Ради неё она готова на всё/Однажды её предает её возлюбленный Мизгирь и ей приходится искать утешение с пастушком Лелем.
Снегурочка не знает, что такое любовь, она дитя холода. Она не понимает, почему все парни готовы за неё в лепешку расшибиться. Но именно на неё обратил внимание Мизгирь - несостоявшийся возлюбленный Купавы. В итоге Купава злится на Снегурочку. И Снегурочка заявляет, что она чужая здесь. В этом она и проявляется. Ей чужды законы берендеев. Её место не здесь.
Объяснение: Вот и выводи что к чему
Объяснение:
Випадок, який трапився нещодавно в нашім дворі, мимоволі нагадав мені сюжет новели видатного американського письменника О. Генрі "Останній листок".
Наш двір оточують старовинні будинки, які збудовані ще задовго до Великої Вітчизняної війни. Двір великий, чимось нагадує сквер — так багато в ньому дерев. Переважають тополі. Деякі з них — ровесники нашого дому. Спеціалісти комунального господарства вирішили, що ці дерева стали загрозою для мешканців будинків, тому що іноді сухе гілля падало. Вирішили спиляти дерева, і на їхніх стовбурах зробили позначки синьою фарбою, щоб працівники не помилились, спилюючи дерева.
Ми дуже хвилювалися, що доведеться розлучитися з зеленими друзями. Особливо хвилювалась самітня восьмидесятирічна сусідка, що жила на верхньому поверсі. Одна з тополь, яку "засудили" на страту, майже торкалася гілками балкона Дарії Петрівни, де вона проводила багато часу, бо спускатися вниз їй було вже важко. Жінка розмовляла з тополею, ділилась з нею гіркими думками, які дедалі частіше навідували стареньку. Ми навіть не уявляли собі, як Дар'я Петрівна дивитиметься в порожнину, коли дерево спилять. Мешканці нашого будинку вирішили відстояти тополю. Не розкриватиму таємницю, як ми це зробили, але тополю вдалося врятувати. Щоправда, гілля трохи прорідили. Дар'я Петрівна раділа: не можна позбавляти людину останніх радощів і сподівань.
Якщо для врятування тополі, а з нею і душевного спокою старої жінки знадобилось зусилля багатьох людей, то в новелі О. Генрі повернути до життя юну художницю Джонсі вдалося одній людині — старому художнику Берману. Зробив він це ціною свого життя.