ответ:надеюсь то
неочень поняла
Объяснение:если не то извини
Італійський письменник Джанні (Джованні) Франческо Родарі — відомий автор творів для маленьких читачів, лауреат Премії імені Г.К. Андерсена, що вважається найвищою відзнакою в галузі дитячої літератури.
Письменник народився 23 жовтня 1920 р. в містечку Оменья. Батько його був пекарем і помер, коли Джанні виповнилося дев’ять років. Матері довелося утримувати трьох синів самотужки. Працюючи служницею в багатому домі, жінка мусила терпіти принизливі докори, тим часом як платня була доволі скромною.
Джованні з дитинства виявляв інтерес до художньої літератури, музики й філософії, але через скруту його освіта обмежилася трьома роками навчання в семінарії. У сімнадцять років він став учителем.
Незабаром розпочалася Друга світова війна. Через слабке здоров’я Родарі було звільнено від військової служби, але він долучився до руху Опору.
Літературна кухня
Дж. Родарі в царстві дитячої фантазії
Працюючи з молодшими школярами, письменник вигадував для них завдання й вправи, спрямовані на розвиток фантазії.
Так, Родарі викликав до дошки учня й просив його написати будь-яке слово. Тим часом на зворотному боці дошки другий учень теж писав своє слово. Наприклад, один написав «шафа», а другий — «пес». Обидва слова показували класу і всі складали з них словосполучення: «пес у шафі», «шафа пса», «пес на шафі» тощо. Потім
на основі цих образів діти вигадували всілякі історії. Захопившись веселою грою, вони навіть не помічали, що навчаються...
Часто учитель-фантазер пропонував школярам відповісти на несподівані запитання, як-от: «Що було б, якби до вас постукав крокодил і спитав, чи не можете ви йому позичити трохи розмарину1?»; «Що сталося б, якби ваш ліфт провалився в глиб земної кулі або злетів на Місяць?»... І знову у відповідь лунали сміх і чудернацькі історії. Чимало з тих творчих знахідок згодом увійшли до казок письменника.
На схилі літ Родарі написав книжку «Граматика фантазії. Вступ до мистецтва вигадування історій». Ця книжка, що підсумовує тридцятирічний творчий досвід письменника, призначена для дорослих, які прагнуть розвивати дитячу фантазію. У передмові автор висловив украй важливу для нього думку: «Фантазія і наука — не суперники, не вороги, а спільники, руки й ноги одного тіла, дочки й матері одного інтелекту. Мій ідеал — цілісна особистість. Я вважаю, що нашій добі, нашій планеті необхідні такі цілісні люди». Власне, вірою в силу людської фантазії позначена вся творчість цього чудового письменника.
Объяснение:
Прочитайте отрывок из рассказа В.В. Набокова «Рождество» и составьте его сложный план.
Тикали часы. На синем стекле окна теснились узоры мороза. Открытая тетрадь сияла на столе, рядом сквозила светом кисея сачка, блестел жестяной угол коробки. Слепцов зажмурился, и на мгновение ему показалось, что до конца понятна, до конца обнажена земная жизнь – горестная до ужаса, унизительно бесцельная, бесплодная, лишенная чудес... И в то же мгновение щелкнуло что-то – тонкий звук – как будто лопнула натянутая резина. Слепцов открыл глаза и увидел: в бисквитной коробке торчит прорванный кокон, а по стене, над столом, быстро ползет вверх черное сморщенное существо величиной с мышь . Оно остановилось, вцепившись шестью черными мохнатыми лапками в стену, и стало странно трепетать. Оно вылупилось оттого, что изнемогающий от горя человек перенес жестяную коробку к себе, в теплую комнату, оно вырвалось оттого, что сквозь тугой шелк кокона проникло тепло, оно так долго ожидало этого, так напряженно набиралось сил и вот теперь, вырвавшись, медленно и чудесно росло. Медленно разворачивались смятые лоскутки, бархатные бахромки, крепли, наливаясь воздухом, веерные жилы. Оно стало крылатым незаметно, как незаметно становится прекрасным мужающее лицо. И крылья – еще слабые, еще влажные- все продолжали расти, расправляться, вот развернулись до предела, положенного им Богом,- и на стене уже была- вместо комочка, вместо черной мыши,- громадная ночная бабочка, индийский шелкопряд, что летает, как птица, в сумраке, вокруг фонарей Бомбея. И тогда крылья, загнутые на концах, темно- бархатные, с четырьмя слюдяными оконцами, вздохнули в порыве нежного, восхитительного, почти человеческого счастья.