На перших сторінках повести перед нами з’являються два бійці одного з партизанських загонів – Сотників і Рибалка, які морозною, вітряною ніччю відправляються на завдання. Їм доручене будь-що-будь добути продовольство для втомлених, змучених товаришів. Але ми бачимо, що бійці в нерівному положенні: Сотниківіде на завдання з важкою застудою. А на питання Рибалки, чому той не відмовився йти, якщо хворо, відповідає: “Тому й не відмовився, що інші відмовилися”. Ці слова Сотникова говорять нам про його сильно розвинене почуття боргу, свідомості, мужності, витривалості
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
У народі кажуть, що письменник живе у своїх книжках, скульптор – у створених ним скульптурах, а вчитель – у думках і справах учнів. Тому кожна людина з почуттям вдячності згадує свою рідну школу, своїх духовних батьків – учителів – все своє життя. Адже в кожному прожитому у школі дні було щось неповторне, незабутнє, що лишає у кожній душі свій відбиток. Праця вчителя в усі часи була в пошані, оскільки покликана нести людям найголовніше багатство – знання. У кожного з нас був вчитель, який пробудив жагу до знань, був другом і порадником.
У сучасному словнику можна прочитати, що вчитель – це людина, яка є авторитетом у певній галузі, яка впливає на інших, передає їм свій досвід, знання, служить їм взірцем. Без сумніву, вчителем бути нелегко. Скільки йому доводиться невтомно працювати, аби навчити дітей різних наук, до пізнати світу у всьому його різнобарв’ї!
Ми дякуємо усім вчителям за невтомну працю, за ті зерна знань, що вони сіяли протягом багатьох років у серця учнів. Щира подяка кожному вчителю гімназії за їхню любов і турботу!
Дорогі наші вчителі! Ми йдемо – ви лишаєтесь, але навіть випускаючи свої учнів у велике життя, ви назавжди залишаєтесь з ними, оскільки наука, досвід і любов підтримують цілком дорослих вже людей протягом усього життя. Будучи для учнів старшими товаришами і порадниками, сумлінно виконуючи свій професійний обов’язок, ви стаєте для них запорукою життєвих і професійних перемог, оскільки здобуваються вони, завдячуючи закладеним вами знанням.
Прийміть і нашу щиру вдячність за ваше високе служіння обраній справі, невтомний творчий пошук, самовідданість, добро і щедрість душі та побажання міцного здоров’я, яке буде запорукою щастя, великих творчих успіхів, невичерпної наснаги до благородної праці та підґрунтям для щоденних творчих здобутків. Нехай кожен урок буде шедевром педагогічної майстерності, а засіяні вами знання заколосяться щедрим врожаєм.