Нещодавно у нас темою одного з уроків української літератури був твір Івана Франка “Захар Беркут”. Звичайно, щоб отримати хорошу оцінку потрібно було прочитати твір. Зізнаюсь, я не люблю твори на історичну тематику. Тому я не дуже хотіла читати цей твір. Я могла б попросити свого друга переказати мені зміст повісті – він дуже любить історичний жанр і точно прочитав би цей твір. Але я зрозуміла, що так я не знатиму усього, тому вирішила прочитати повість. І не несподівано твір мені сподобався! Повість “Захар Беркут” розповідає про життя селянської громади у тринадцятому столітті. І, спочатку, мені це здалось досить нудним. Але, читаючи, я зрозуміла, що ця повість, хоч і написана про далеке минуле, є дуже актуальною у наш час. Моє ставлення до героїв виявилось неоднозначним. Мені одразу не сподобався Тугар Вовк, але, читаючи твір, я пробачила його помилки, бо побачила, що і така людина як він може розкаятися. Дуже сподобалися мені образи Мирослави і Максима. Мирослава – доволі нетиповий образ для української літератури. Вона хоч і дівчина, але є дуже сміливою і вольовою. Вона пішла на полювання попри заперечення батька, змогла покинути батька і пристати до сільської громади, підказала ефективну зброю проти монгол – метанки, ходила на перемови щодо життя свого коханого. Цей образ мені дуже імпонує. Максим постав переді мною типовим мужнім, чесним, простим парубком. Він і визволити дівчину від лап ведмедя може, і з монголами б’ється вправно, і за село своє вміє постояти. А от образ Максимового батька Захара Беркута виявився для мене суперечливим. Спочатку в мене в голові не вкладалося як він може бути таким байдужим до долі свого єдиного сина, але, прочитавши повість, я зрозуміла, що заради своєї громади він ладен був принести найбільшу жертву – життя сина. Це насправді герочна і мужня людина, яка все своє життя працювала для громади села і її добробуту. Захар усе своє життя поклав на до людям. Він звик завжди думати про інших, а вже потім про себе і свої інтереси. Безумовно йому було важко кожного разу наражати свого єдиного сина на небезпеку, але він знав, що цим він урятує сім’ї багатьох інших людей. Я захоплююся такими людьми! Зрештою тухольська громада перемогла монгол. Хоч їх було набагато менше і вони не мали такої зброї як у нападників, та вони перемогли. Як? Все просто – селяни згуртувались і діяли на благо один одного, вони боролись за інтереси усього села. Вважаю цей твір дуже актуальним. Зараз наша країна переживає важкі часи. Щоб вистояти всім українцям потрібно об’єднатись і діяти як одне ціле, як тухольська громада. Тоді в нас все вийде!
Прошли годы, минули десятилетия, но в нашей памяти великая отечественная война навсегда останется величайшим по своему трагизму событием 20 века. весь народ встал на защиту своей родины. среди многих защитников был мой прадедушка малаховский константин семенович. в 1942 году он добровольцем ушел на фронт. ему тогда было 16 лет. он был стрелком. воевал в польше, в румынии. в марте 1945 года его тяжело ранили, он остался инвалидом. мой прадедушка был награжден медалью жукова. вечная память всем воинам-освободителям
Мудрые пословицы оценивать свои поступки и действия других людей. пословицы охватывают все стороны жизни народа. они выражают беззаветную любовь к родине, свободолюбие и трудолюбие народа, его храбрость, стойкость в борьбе с врагами, его честность и стремление отстаивать правду до конца. сам народ прекрасно понимал значение пословиц в жизни людей. это и послужило причиной возникновения пословиц: недаром говорится, что пословица ко всему пригодится. пословица - всем делам . без пословицы не проживешь. яркие, сочные, неувядаемо свежие, афористические пословицы использовались величайшими мастерами слова в тех случаях, когда нужно было высказать свою мысль кратко, точно и выразительно. педагог к. д. ушинский писал: « пословица имеет значение при первоначальном учении родному языку, во-первых, по своей форме, во-вторых, по своему содержанию» . л. н. толстой, прекрасно понимая специфику пословиц и поговорок как жанра устного народного творчества, настоятельно рекомендовал педагогам использовать при работе с ними иллюстрации. к уроку подбирается одна картинка, изображающая работу человека или какую-либо его деятельность, например: рыбная ловля, изготовление птичьего домика, сбор урожая в саду и т. п. к одной картинке берётся ряд пословиц, синонимичных по значению, по смыслу: без труда не вытащишь и рыбку из пруда. любишъ кататься, люби и саночки возитъ. хочешь естъ калачи, не лежи на печи. а можно взять пословицу и к ней подобрать несколько иллюстраций, раскрывающих её смысл: семь раз примерь, один раз отрежъ. в болъшом деле и маленькая дорога. за двумя зайцами погонишъся - ни одного не поймаешь. тем самым не только обеспечивается понимание смысла пословицы, но и осознаётся её обобщённость и многозначность. кроме того, использование иллюстраций к пословицам расширяет зрительные представления детей, развивает образы мышления, творческое воображение. после такого рода подготовительной работы сопоставление пословиц и иллюстраций к ним может быть проведено учащимися самостоятельно. стремясь к наиболее яркой выразительности, пословица довольно часто прибегает к сопоставлению двух предметов или явлений. сопоставляя предметы или явления, народ их либо сравнивает, либо противопоставляет. речи как мёд, а дела как полынь. чужая душа - потёмки.
Нещодавно у нас темою одного з уроків української літератури був твір Івана Франка “Захар Беркут”. Звичайно, щоб отримати хорошу оцінку потрібно було прочитати твір. Зізнаюсь, я не люблю твори на історичну тематику. Тому я не дуже хотіла читати цей твір. Я могла б попросити свого друга переказати мені зміст повісті – він дуже любить історичний жанр і точно прочитав би цей твір. Але я зрозуміла, що так я не знатиму усього, тому вирішила прочитати повість. І не несподівано твір мені сподобався! Повість “Захар Беркут” розповідає про життя селянської громади у тринадцятому столітті. І, спочатку, мені це здалось досить нудним. Але, читаючи, я зрозуміла, що ця повість, хоч і написана про далеке минуле, є дуже актуальною у наш час. Моє ставлення до героїв виявилось неоднозначним. Мені одразу не сподобався Тугар Вовк, але, читаючи твір, я пробачила його помилки, бо побачила, що і така людина як він може розкаятися. Дуже сподобалися мені образи Мирослави і Максима. Мирослава – доволі нетиповий образ для української літератури. Вона хоч і дівчина, але є дуже сміливою і вольовою. Вона пішла на полювання попри заперечення батька, змогла покинути батька і пристати до сільської громади, підказала ефективну зброю проти монгол – метанки, ходила на перемови щодо життя свого коханого. Цей образ мені дуже імпонує. Максим постав переді мною типовим мужнім, чесним, простим парубком. Він і визволити дівчину від лап ведмедя може, і з монголами б’ється вправно, і за село своє вміє постояти. А от образ Максимового батька Захара Беркута виявився для мене суперечливим. Спочатку в мене в голові не вкладалося як він може бути таким байдужим до долі свого єдиного сина, але, прочитавши повість, я зрозуміла, що заради своєї громади він ладен був принести найбільшу жертву – життя сина. Це насправді герочна і мужня людина, яка все своє життя працювала для громади села і її добробуту. Захар усе своє життя поклав на до людям. Він звик завжди думати про інших, а вже потім про себе і свої інтереси. Безумовно йому було важко кожного разу наражати свого єдиного сина на небезпеку, але він знав, що цим він урятує сім’ї багатьох інших людей. Я захоплююся такими людьми! Зрештою тухольська громада перемогла монгол. Хоч їх було набагато менше і вони не мали такої зброї як у нападників, та вони перемогли. Як? Все просто – селяни згуртувались і діяли на благо один одного, вони боролись за інтереси усього села. Вважаю цей твір дуже актуальним. Зараз наша країна переживає важкі часи. Щоб вистояти всім українцям потрібно об’єднатись і діяти як одне ціле, як тухольська громада. Тоді в нас все вийде!