Творчість мадам де Сталь близька до Просвітництва не тільки за ідейними тенденціями, а й за її типологією і складом. Як і в багатьох французьких просвітників, зокрема Вольтера, Дідро й Руссо, художні твори складають тільки певну її частину. До «золотого фонду» французької і європейської літератури входять лише два її романи, «Дельфіна» (1802) і «Корінна» (1807). В молодості вона написала кілька повістей і драму «Джен Грей», в 10-х роках - ще дві трагедії, проте всі ці твори помітними літературними явищами не стали. В її літературній спадщині теж переважають трактати, нариси, есе на теми суспільно-політичні, філософські, моральні, естетичні тощо. Деякі з них, як трактат «Про літературу в її зв’язках з суспільними установами» (1800) чи книга «Про Німеччину» (1810), мають пряме відношення до літератури і свого часу вчинили значний вплив на її розвиток.
Объяснение:
Література кінця XVIII — початку XIX століття характеризувалася бурлескно-травестійним, бароковим та романтичним стилями. Хоч як не захоплювалися "Енеїдою" І. П. Котляревського, однак письменники цього періоду прагнули облагородити мову, піднести її до високої літератури. Творчість поетів-романтиків якраз і ставила перед собою таке завдання.
Вперше про високі естетичні висоти народної мови заговорив Євген Гребінка, потім Григорій Квітка-Основ'яненко, Л. Боровиковський, А. Метлинський та інші.
Що було властиве українським поетам-романтикам? Для стилю поетів-романтиків характерний піднесений виклад сюжету, мелодійність, пестливі мовні форми. Так, Віктор Забіла, відомий своїми романтичними поезіями про нещасливе кохання, писав:
Гуде вітер вельми в полі!
Реве, ліс ламає;
Плаче козак молоденький,
Долю проклинає.
Повтори й народнопісенна лексика зробили цю поезію народною піснею.
Поет-романтик М. Петренко відомий своєю піснею "Дивлюсь я на небо", що й сьогодні є популярною, її знають і співають вже не одне покоління українців.
Взагалі вірші поетів-романтиків тяжіли до ліро-епічних балад, у їх тематиці переважала туга за минулою славою рідного краю, любовна лірика, відчувався деякий меланхолізм нарікання на долю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Левко Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод в українській літературі. Найбільше досягнення поета-романтика — дванадцять балад, написаних на сюжет українських народних переказів, здебільшого це балади про щиру любов молодих людей, як, наприклад, балада "Маруся".
За минулою звитяжною славою козацтва сповнені суму й туги поезії А. Метлинського. Поет тривожиться тим, що гинуть прадавні звичаї. Вірші "Гетьман", "Козача смерть", "Степ", "Смерть бандуриста" — це крик-розпач поета, що закликає шанувати нашу історію, звичаї й обряди.
Всесвітньовідомі романси Євгена Гребінки "Очи черные, очи страстные",
"Ні, мамо, не можна нелюба любити" — це теж твори українського романтизму, які й нині чарують нас своєю народнопісенною довершеністю.
Отже, поети-романтики своєю творчістю сприяли популяризації української мови на народній основі, дбали про її визнання.
Размер стихотворения «Анчар» — четырёхстопный ямб.
Проводя анализ стихотворения «Анчар», нельзя не обратить внимание на его ритмическое своеобразие. В первых пяти строфах, дающих определение анчару, имеется сходное расположение ударений. В каждой строке три ударения, шестой слог – безударный. За счёт этого ритмический рисунок в интонационном отношении однороден. Такого рода однородность вполне оправдана. Идёт перечисление свойств анчара. Исключение составляют только четырехударные и двухударные строки.
Четырёхударные: «Стоит – один во всей вселенной», «И тигр нейдет – лишь вихорь черный», «Стекает дождь в песок горючий».
Двухударная: «И застывает ввечеру»
Далее, при переходе ко второй композиционной части, когда накал растет, звучание меняется. Вторая композиционная часть – это центральная часть стихотворения, ядро трагедии.
Эпитеты: «В пустыне чахлой и скупой», «Песок горючий», «Вихорь чёрный»
Метафоры: «Природа породила… напоила» «Вихорь набежит… мчится прочь»
Антитеза (противопоставление): «владыка» — «раб»
Старославянизмы и архаизмы: «хладными» «ввечеру», «вихорь», «послушливые»
Главная мысль стихотворения – активный протест Пушкина против беспредельной власти одного человека над другим. Трагедия заключается в том, что эту власть как носитель её (князь, царь), так и подданные (бесправные рабы) находят естественной и законной.
Главная тема стихотворения – вселенское зло, рассматриваемое как с философской, так и с общечеловеческой точки зрения. Зло – бич человечества. Символ зла – анчар – «древо смерти». С анчаром соотносится философская проблема жизни и смерти.
Стихотворение «Анчар» мне понравилось своей мощью, чётко выписанными поэтическими образами, необычными сравнениями, уникальным подходом к раскрытию темы.
По содержанию и идейной направленности это стихотворение относится к гражданской лирике Пушкина. Невозможно оставаться равнодушным к такому мироустройству, в котором «непобедимые владыки» отправляют на верную смерть «бедных рабов». Налицо конфликт мироздания.