"Інститутка" - перша українська соціально-побутова повість в Україні, написана Марком Вовчком. Головний конфлікт твору виникає між панами і кріпаками, які працюють на перших. Пани жорстоко відносяться до найманих працівників. Марія Вілінська робить літературний, не зовсім помітний жест - дає імена лише кріпакам і намагається довести, що кріпаки такі ж самі люди, як і пани.
Устина – головна героїня повісті. Людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Батька та матері вона не мала, зростала сиротою на чужині. Тяжким було її дитинство. В десять років вона працює у панському дворі. Дівчина зазнала багато знущань від старої поміщиці. Але Устина дуже добра, лагідна, її мова пересипана пестливими словами.
Я була здивована ти, яку жорстокість дозволяє собі пані. Вона майже не побила Устину, а, коли дівчині було зле, вона звинувачувала її в тому, що вона лінива і просто не хоче працювати.
У повісті є розповідь про стару бабусю, котра також працювала на молоду панночку. Бабуся дала дітям по яблуку, а панночці було жабідно віддати. За це вона вдарила стару, а Устина встала на захист бабусі. Тут ми можемо сказати про її відважність і сміливість.
Мені подобається образ Устини. Вона, як один портрет всього кріпацтва: змучена і бідолашна. Але вона сильна, і прагне бути щасливої і робити добро іншим людям, а не лише собі.
Автор показала, що Устина, звичайна кріпачка, морально вища за свою панночку. І правда народна, звичайно, за нею. З великою переконливістю авторка доводить, що пани-кріпосники зайві на нашій землі. Панночка скалічила життя Устині, але можна припустити, що й подальша доля інститутки складеться дуже й дуже непросто.
Ее теплом наполнялся дом, ее любовью и светом, живой энергией. Всю душу вкладывала она в заботу о своих детях и внуках. Никому не нужный Цыганок, подброшенный под калитку дома, был принят бабушкой, как родной, она выкормила и выходила мальчика. Работая от зари до поздней ночи по дому, бабушка видела каждого и все, что происходило вокруг, уделяла внимание всем, кто в ней нуждался. А ее героизм во время пожара. Она была равна стихии. Оба, и пламя и бабушка, сражались за мастерскую. Кто кого. Она то, что было ей дорого, было ее домом, хозяйством; огонь сжигал то, что считал своей добычей. Пожар был потушен, бабушка получила ожоги, но еще и находила слова утешения для других. При своей полноте бабушка ходила очень легко, плавно и ловко. Движения ее походили на кошачьи. У бабушки была очень приятная белоснежная улыбка, глаза при этом вспыхивали теплым светом, и лицо становилось молодым и светлым. Волосы у нее были черные, очень густые, длинные и непослушные. Поэтому, когда бабушка расчесывалась редкозубым гребнем, то обычно сердилась. Говорила бабушка весело, складно, нараспев. Часто упоминала Бога. Все, что она говорила, было теплым и ласковым, поэтому мальчик с первого дня подружился с бабушкой, она стала для него самым верным и близким другом, самым понимающим человеком. Позже он понял, что бабушка была тем человеком, который отдает свою любовь бескорыстно, она любит мир таким, какой он есть.
Вьюшка не успела оторвать вороне часть хвоста, она помедлила и напуганная деревенскими женщинами, убежала прочь. Выскочка быстро улетела и осталась очень довольна собой. Но она осталась одна, подруг у нее не было и она загрустила. Вспомнила собаку, вспомнила озорные игры на лугу, и ей стало тоскливо и одиноко. Но Вьюшка вскоре прибежал, кость свою бесценную для него перепрятал и начал снова задирать ворону. Вот теперь ей снова стало весело.Она стала кричать и перелетать с ветки на ветку. Озорство искрилось в ее хитрых вороньих глазах.
"Інститутка" - перша українська соціально-побутова повість в Україні, написана Марком Вовчком. Головний конфлікт твору виникає між панами і кріпаками, які працюють на перших. Пани жорстоко відносяться до найманих працівників. Марія Вілінська робить літературний, не зовсім помітний жест - дає імена лише кріпакам і намагається довести, що кріпаки такі ж самі люди, як і пани.
Устина – головна героїня повісті. Людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Батька та матері вона не мала, зростала сиротою на чужині. Тяжким було її дитинство. В десять років вона працює у панському дворі. Дівчина зазнала багато знущань від старої поміщиці. Але Устина дуже добра, лагідна, її мова пересипана пестливими словами.
Я була здивована ти, яку жорстокість дозволяє собі пані. Вона майже не побила Устину, а, коли дівчині було зле, вона звинувачувала її в тому, що вона лінива і просто не хоче працювати.
У повісті є розповідь про стару бабусю, котра також працювала на молоду панночку. Бабуся дала дітям по яблуку, а панночці було жабідно віддати. За це вона вдарила стару, а Устина встала на захист бабусі. Тут ми можемо сказати про її відважність і сміливість.
Мені подобається образ Устини. Вона, як один портрет всього кріпацтва: змучена і бідолашна. Але вона сильна, і прагне бути щасливої і робити добро іншим людям, а не лише собі.
Автор показала, що Устина, звичайна кріпачка, морально вища за свою панночку. І правда народна, звичайно, за нею. З великою переконливістю авторка доводить, що пани-кріпосники зайві на нашій землі. Панночка скалічила життя Устині, але можна припустити, що й подальша доля інститутки складеться дуже й дуже непросто.