Саме античності зобов´язані представники Відродження своїми найхарактернішими рисами. Зобов´язані Гомеру та Вергілію, грецькій та латинській поезії, язичницькому сприйняттю життя, що прийшло з далекої Еллади. Античність надихала людей епохи Відродження, була для них джерелом та зразком творчості та світосприйняття. Вона була їм близька, але у цілому їхня творчість не була повторенням грецької та римської літератури й мистецтва. Це не було сліпим копіюванням або реставрацією. Це було прагнення до оновлення, до побудови нової культури.
У добу Відродження антична спадщина осмислювалася критично. В античності вбачали не стільки зразок для наслідування, скільки певний еталон культурного розвитку, на який слід орієнтуватися у створенні власної культури. Зміст творчості митців Відродження залежав від умов, що склалися в Італії з кінця XIII — початку XIV ст. і розвинулися у XV — на початку XVII ст. Так, наприклад, гуманістична латина, яка спочатку мала наслідувати класичну мову давнини, мову Вергілія й Цицерона, фактично розвивалася як самостійне явище, маючи на собі відбиток народної мови. У той же час без античних впливів Відродження не можна уявити. Відбувалося не просто запозичення мотивів та прийомів, але і проникнення у сутність світовідчуття, здорової чуттєвості й величавого ритму античності.
Вишневый сад» - последнее произведение А.П. Чехова, завершающее его творческую биографию, его идейные и художественные поиски. Главную сюжетную линию пьесы автор обозначил самим заглавием произведения. Действие комедии происходит в имении помещицы Любови Андреевны Раневской - в имении с вишневым садом, окруженным тополями. Природа усадьбы является прекрасным фоном для развития событий, раскрывающих человеческие судьбы. На мой взгляд, в пьесе есть очень важная и притягательная деталь, которая пробуждает оптимизм и надежду. Это необычайная природа, её творческая мощь, красота, стремление к обновлению. В обреченном на торги вишневом саду – «белые массы цветов», поют скворцы, над садом – голубое небо. Природа готовится к обновлению и как бы напоминает нам о красоте и счастье человеческой жизни, о необходимости созидания. Меня также привлекает взгляд писателя на своих героев - в пьесе нет явных «злодеев» и «ангелов». Нет образов, чья преступная воля являлась бы источником конфликта и несчастий. Автор сдержанно описывает события, никого не обвиняя и не оправдывая. Он только показывает смысл человеческого счастья и причины несчастий. Именно поэтому в героях его пьесы сочетаются хорошие и плохие качества, зачастую они выглядят довольно противоречиво.
1) Семен Евсевич играет роль в рассказе "вовзвращение" такую - этот человек жене Иванова с детьми едой и т.д. и просто нянчился с ними, т.к своей семьи у него больше нет. Когда Иванов возвращается со службы он узнает про Евсеича, когда его жена просит детей оставить кусочек пирога для Семена. 2) Тема рассказа - это тема войны которая искалечила судьбы людей... 3) Развязкой рассказа является: Иванов уезжает от своих детей и жены к Марии, но когда в окне поезда он увидел бегущих к нему в поезде его детей, у него что-то переменилось в сердце, и он вышел из поезда припал к детям, обнимая их.
Саме античності зобов´язані представники Відродження своїми найхарактернішими рисами. Зобов´язані Гомеру та Вергілію, грецькій та латинській поезії, язичницькому сприйняттю життя, що прийшло з далекої Еллади. Античність надихала людей епохи Відродження, була для них джерелом та зразком творчості та світосприйняття. Вона була їм близька, але у цілому їхня творчість не була повторенням грецької та римської літератури й мистецтва. Це не було сліпим копіюванням або реставрацією. Це було прагнення до оновлення, до побудови нової культури.
У добу Відродження антична спадщина осмислювалася критично. В античності вбачали не стільки зразок для наслідування, скільки певний еталон культурного розвитку, на який слід орієнтуватися у створенні власної культури. Зміст творчості митців Відродження залежав від умов, що склалися в Італії з кінця XIII — початку XIV ст. і розвинулися у XV — на початку XVII ст. Так, наприклад, гуманістична латина, яка спочатку мала наслідувати класичну мову давнини, мову Вергілія й Цицерона, фактично розвивалася як самостійне явище, маючи на собі відбиток народної мови. У той же час без античних впливів Відродження не можна уявити. Відбувалося не просто запозичення мотивів та прийомів, але і проникнення у сутність світовідчуття, здорової чуттєвості й величавого ритму античності.