Павел Васильев. На чужом берегу. Стихотворение написано в 1932 году. Посвящено жене Галине Анучиной. Написано по поводу их разлуки - она осталась в Омске, он уехал в Москву. Больше они не виделись.
Стихотворение состоит из 6 строф. Рифмовка перекрестная. Стихотворный размер - анапест.
Средства художественной выразительности:
Эпитеты: в гиблом, пропащем снегу; дремучему краю, любимейший голос.
Метафоры:
останусь один, чтобы песня окрепла,
подвластен дремучему краю,
другие забавы и сны по плечу,
Чтоб огнями и тьмою, и рыжей волной \ Позади, за кормой убегала Россия.
Риторические восклицания: Не добраться к тебе! Царство рыбы и птицы! Ты будешь со мной!
Сравнение:
Ты похожею будешь на дальний дымок,
На старинные песни, на счастье похожа!
Роман Д.Свіфта "Мандри Гулівера" це твір-пародія на англійську монархію. Тому він містить у собі різні засоби комічного.
Іронія – це насмішка, яка має зовні благопристойну форму.
Гумор – відображення смішного в доброзичливому, жартівливому тоні.
"...п'ять чи шість кандидатів просять у імператора дозволу розважити його та двір танцями на канаті, і той, хто найвище підстрибне і не впаде, одержує посаду".
"Імператор бере в руки палицю й тримає її горизонтально, а претенденти, ідучи один за одним, то стрибають через неї, то пролазять попід нею, туди й назад, залежно від того, підіймає чи опускає палицю імператор. ... Хто виконує всі ці штуки найдовше і з найбільшою спритністю, той дістає в нагороду синю нитку; другий приз - червона нитка; третій - зелена. їх носять замість пояса, двічі оперезавшись круг стану, і рідко трапляється вельможа, не прикрашений хоча б одним таким поясом".
"імператор ... вигадав собі дуже оригінальну розвагу. Він попросив мене стати ... і якнайширше розставити ноги... Потім він наказав своєму головнокомандувачеві вишикувати військо зімкнутими лавами і провести його церемоніальним маршем піді мною: піхоту по двадцять чотири чоловіки в ряд, а кінноту - по шістнадцять,- виставивши списи, з барабанним боєм і розгорнутими прапорами. В параді взяли участь три тисячі піхотинців та тисяча вершників. Його величність наказав, під страхом смертної кари, щоб кожен солдат під час параду поводився якнайчемніше щодо моєї особи. Це не перешкодило, проте, кільком молодим офіцерам, проходячи піді мною, глянути вгору. І, по правді признаюся, штани мої були тоді в такому жалюгідному стані, що ті офіцери мали підстави досхочу посміятись і подивуватися де з чого".
"... може здатися,... нібито в нас усе гаразд, насправді над нами тяжать два лиха - гострі партійні чвари всередині країни і можливий напад надзвичайно могутнього зовнішнього ворога. ... сімдесят місяців тому в нашій імперії утворилися дві ворожі партії - відомі під назвою Тремексенів і Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, чим вони відрізняються одні від одних".
О Петре Первом писали и историки, и литераторы. Снимали фильмы, ставили спектакли.
Они обращались к разным эпизодам в его деятельности как правителя и по -разному оценивали как человека.
Писатель Юрий Тынянов обратился в своем романе " Восковая фигура" к теме смерти , без сомнения, великой личности.
... Александр Данилович Меньшиков, соратник, приходит к умирающему Петру Первому. Император бредит. Сновидения не записывает никуда, потому что пугается их. Жизнь подходит к концу. Он скоро не увидит рассвет, не попрощается с закатом на море. Великий плачет. Что он сделал ? Построил флот, победил своих врагов, Санкт - Петербург - тоже его детище. Он создал мощную державу. Не сломал жизнь и судьбу Екатерине ( Первой - в будущем) , не казнил "безродного властелина " Меньшикова. И тут на стене - страшный таракан. Петр, желая убить его, потерял сознание. Очнувшись, увидел тех, кого он пригрел на своей шее - сенаторов . Они ожидали его смерти. Кто станет его преемником, кто продолжит дело - вот вопросы, которые всегда волнуют мудрого правителя.