Із Вікіпедії "Січові́ Стрільці́ — військовий підрозділ Наддніпрянської Армії УНР, сформований у 1917 році початково з військовополонених австро-угорців українського походження. Перше військове формування Січових стрільців у Наддніпрянщині — Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців — було організовано у Києві у листопаді 1917 з українців — галичан та буковинців — російських військовополонених австро-угорської армії, які знаходились в Наддніпрянській Україні та добровільно згодилися захищати Українську Центральну Раду перед наступом більшовиків (командир куреня — сотник Григорій Лисенко). У грудні-січні курінь (батальйон) брав участь у боях під Бахмачем і в Києві, далі захищав уряд УНР під час відступу до Житомира. Наприкінці січня 1918 Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців брав участь у придушенні Січневого повстання в Києві. Відтоді й аж до кінця існування формувань Січових Стрільців, їх верховним головнокомандувачем вважався полковник армії УНР, колишній фенріх австро-угорської армії, Євген Коновалець.
Во многих произведениях астафьева и распутина главными героями являются дети. примечательно, что рассказы этих писателей во многом автобиографичны, но их главный герой – обобщенный образ, общие черты характера и жизни многих мальчишек. так, в рассказе в. астафьева «конь с розовой гривой» герой сталкивается с непростой ситуацией. он вместе с соседскими пошел за земляникой. витька знал, что эту ягоду его бабушка, у которой он жил, пойдет продавать в город. мальчик, в отличие от левонтьевских шалопаев, старательно собирал землянику в туесок. а его друзья, поссорившись из-за нее, съели весь собранный урожай. но саньке, младшему и самому злому из всех соседских детей, и этого показалось мало. он стал подначивать витьку, чтобы тот отдал все собранные ягоды на общее «съедение». добродушный и наивный герой поддался на злую хитрость. но потом он совершил еще большую глупость – набил туесок травой и только верх забросал ягодой, для вида. и такую корзинку витька отдал бабушке. мальчика сильно мучила совесть. ему было плохо от того, что бабушка не подозревала об обмане, хвалила его и обещала из города пряник. жизнь стала витьке не в радость. все изменилось вокруг: он уже не мог играть, как и прежде, беззаботно и весело. сознание своей вины тяготило его. и еще хуже стало герою, когда бабушка вернулась из города. она, конечно, обнаружила обман внука. но, хуже того, витька и ее поставил в неловкое положение. катерина петровна всем рассказывала, как она продавала туесок ягод какой-то городской , и там обнаружился обман.
В произведение Распутина"Уроки французского"мальчик живет очень, идет время когда все начинает востанавливаться и обустраивается заново.Он живет один , но его мама иногда присылала ему деньги, для того чтобы он покупал себе молоко, так как ему ,что-то не хватало в организме.Но потом он вместе со своим другом, он идет посмотреть, что же это за игра.Но оказывается это была очень азарьная игра, на деньги. Но это его не остановило, а вызвало более сильное любопытство посмотреть и самому принять участие в игре. Но потом благодаря учительнице, он бросает эту игру. И все становится на свои места.
Відповідь:
Із Вікіпедії "Січові́ Стрільці́ — військовий підрозділ Наддніпрянської Армії УНР, сформований у 1917 році початково з військовополонених австро-угорців українського походження. Перше військове формування Січових стрільців у Наддніпрянщині — Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців — було організовано у Києві у листопаді 1917 з українців — галичан та буковинців — російських військовополонених австро-угорської армії, які знаходились в Наддніпрянській Україні та добровільно згодилися захищати Українську Центральну Раду перед наступом більшовиків (командир куреня — сотник Григорій Лисенко). У грудні-січні курінь (батальйон) брав участь у боях під Бахмачем і в Києві, далі захищав уряд УНР під час відступу до Житомира. Наприкінці січня 1918 Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців брав участь у придушенні Січневого повстання в Києві. Відтоді й аж до кінця існування формувань Січових Стрільців, їх верховним головнокомандувачем вважався полковник армії УНР, колишній фенріх австро-угорської армії, Євген Коновалець.
Пояснення: