Історія ця стала відома авторові зі слів штабс-капітана Максима Максимовича.
П’ять років тому він (Максим Максимович) стояв із ротою у фортеці за Тереком. Одного разу, восени, до фортеці прибув молодий офіцер, років двадцяти п’яти. Це був Григорій Олександрович Печорін. Він належав до тієї породи людей, з якими, за словами Максима Максимовича, «мають відбуватися різні незвичайні речі». Характер Печорін мав суперечливий, поводження дивне: у дощ, холод цілий день на полюванні, усі змерзнуть — а йому нічого, а сидячи в кімнаті ховався від найменшого протягу; ходив на вепра сам, але здригався від стукоту віконниці; міг мовчати годинами, іноді ж подовгу розповідав дуже смішні й цікаві історії.
Неподалік від фортеці жив князь. Його син Азамат, кмітливий і спритний хлопець, часто бував у фортеці. Одного разу князь запросив Максима Максимовича і Печоріна на весілля своєї старшої дочки. Увесь вечір Печорін не зводив очей з молодшої дочки князя Бели. То була тоненька, струнка дівчина з очима чорними, як у гірської сарни. На весіллі також був присутній розбійник і злодій Казбич, який мав чудового коня Карагеза. Цей кінь славився по всій Кабарді, але особливо подобався Азаматові. Хлопець навіть намагався обміняти коня на сестру Белу. Печоріна ця історія звеселила, але він вирішив використати цю ідею на свою користь. Ніякі вмовляння Максима Максимовича не змусили його відмовитися від свого задуму. Офіцер казав, що дика черкеска повинна бути щасливою із таким чоловіком, як він, а Казбича, розбійника, слід покарати.
Отже, вночі Азамат привіз сестру зі зв’язаними руками й ногами. Наступного ранку Казбич пригнав баранів на продаж. Прив’язавши коня біля огорожі, він пив чай, яким пригощав його Максим Максимович. Раптом розбійник змінився з лиця й вигукнув: «Мій кінь!» Але Азамат уже мчав на Карагезі. Казбич у розпачі пролежав на землі до наступного ранку, потім, дізнавшись, хто викрав його коня, рушив до аулу. Але Азамат зник.
Печорін довго домагався кохання Бели і поступово привчив її до себе. «Слухай, люба, добра Бело! — говорив Печорін. — Ти бачиш, як я тебе кохаю; я все ладен віддати, аби тільки розвеселити тебе: я хочу, щоб ти була щаслива; а якщо ти знову сумуватимеш, то я помру. Скажи, чи ти будеш веселіша?» Бела замислилась, посміхнулась і кивнула головою на знак згоди. Вона дійсно стала привітнішою, довірливішою — та й тільки. Одного ранку Печорін зібрався й увійшов до дівчини попрощатися. Вона нічого не відповіла на його слова, але коли Печорін пішов до дверей, Бела кинулась до нього. Максим Максимович перервав розповідь, а потім, зітхнувши, додав: «Мені стало прикро, що жодна жінка ніколи так мене не любила».
«На станциях ночью верещат сверчки, сейчас с утра уже жарко, крупные мухи жужжат над нечистотами, — встает в памяти почему-то детство, летние долгие дни утро жизни навсегда».
Из письма жене Марии и сыну Платону. Самара, 27 августа 1931 года
Будущий писатель родился в 1899 году в семье слесаря железнодорожных мастерских Платона Фирсовича Климентова (псевдоним писателя образован как раз от имени отца) и домохозяйки Марии Васильевны Лобочихиной. В семье было много детей, Андрей был старшим. Детство в Ямской слободе, пригороде Воронежа:
«В Ямской были плетни, огороды, лопуховые пустыри, не дома, а хаты, куры, сапожники и много мужиков на Задонской большой дороге. Колокол „Чугунной“ церкви был всею музыкой слободы, его умилительно слушали в тихие летние вечера старухи, нищие и я…»
ответ:Анализ «Евгений Онегин» Пушкин
По мнению В. Г. Белинского, роман Пушкина «Евгений Онегин» можно смело назвать «энциклопедией русской жизни». Из этого произведения можно, как из достоверного источника, узнать фактически все, что касается той эпохи, вплоть до того, чем питались, и как одевались люди. В нем отражены жизнь и быт русского народа, атмосфера того времени. Предлагаем ознакомится с кратким анализом произведения по плану «Евгения Онегина». Данный материал можно использовать для работы на уроках литературы в 9 классе, а также, при подготовке к ЕГЭ.
Краткий анализ
Перед прочтением данного анализа рекомендуем ознакомиться с самим произведением Евгений Онегин.
Год написания – 1823 – 1830 гг.
История создания – Работа над романом длилась более семи лет, как говорил сам поэт, он был создан на основе его размышлений и оценки происходящих событий в родном государстве.
Тема – Главной темой «Евгения Онегина» является неразделенная любовь. Здесь задействованы и все сопутствующие жизни человека темы – дружба, любовь, верность и разочарования.
Композиция – Стихотворный роман, состоящий из восьми глав.
Жанр – Сам А. С. Пушкин жанр «Евгения Онегина» определил романом в стихах, выделяя лиро – эпическое содержание.
Направление – Реализм, но в начальных главах еще присутствует направление романтизма.
История создания
История создания «Евгения Онегина» началась в 1823 году, когда поэт находился в ссылке. В это время писатель уже отказывается от романтизма как от ведущего передачи смысла произведений, и начинает работать в реалистическом направлении.
События романа охватывают период правления Александра Первого, развитие русского общества в период первой четверти девятнадцатого века. Создание произведения посвящено драматической судьбе дворянского сословия.
На фоне всех происходящих событий развивается любовный сюжет романа, переживания главных героев, влияние среды на их судьбы и мировоззрение. Завершение романа выпало на «золотую» пору расцвета творчества поэта, когда эпидемия холеры задержала его в имении Болдино. В романе ясно отражены его гениальное мастерство, творческий подъем, придавший сочинению неповторимую глубину содержания.
Подробнее: https://obrazovaka.ru/sochinenie/evgeniy-onegin/analiz-proizvedeniya-pushkina.html