Вожатый описывается как простой, бородатый мужик несколько неряшливого вида, одетый не по погоде, со сверкающимим живыми глазами. Роста он был среднего, лет сорока, худощав и широкоплеч. Выражение его лица было приятным, но с хитринкой, глаза так и бегали. Говор его тоже нарочито простой, крестьянский, речь пересыпана пословицами и приговорками.
Я к одиночеству привык, Я б не умел ужиться с другом, Ни с кем в Отчизне не прощусь — Никто о мне не
Одиночество лирического героя принято им самим добровольно как естественное состояние души. Тема одиночества приобретает у Лермонтова своеобразный оттенок — изгнания, странничества. Мир отвергает героя, но и герой уходит от мира; ни дом, ни отчизна не дают ему успокоения:
Изгнаньем из страны родной Хвалюсь повсюду, как свободой...
Тема изгнанничества является центральной в стихотворении “Тучи”. Образы тучки, облака или волны у Лермонтова — символы свободы и беспечности. Лирический герой стихотворения несвободен и подавлен. Он сравнивает себя с тучками: они “вечные странники”, а не изгнанники. Поэт иронично называет их тоже “изгнанниками”. Обращение к тучам нежное — “тучки”, а название всего стихотворения обобщеннее и символичнее — “Тучи”. Тучкам “наскучили нивы бесплодные”, а для лирического героя это “милый север”. Стихотворение очень динамично благодаря резкому переходу от сопоставления к противопоставлению. Большое количество риторических вопросов выражают сомнения, тоску лирического героя, его бесконечное одиночество. В лермонтовском творчестве объединяются темы одиночества и свободы. В стихотворении “Желанье” лирический герой просит сначала как будто только временной свободы:
Дайте раз на жизнь и волю, Как на чуждую мне долю, Посмотреть поближе мне.
А в стихотворении “Узник” мечты героя ограничены желаниями сладко поцеловать “красавицу младую” и улететь на коне “в степь, как ветер”. Свобода теперь представляется единственной ценностью в жизни. Но смысл стихотворения в непреодолимости судьбы, в невозможности обрести свободу:
Одинок я — нет отрады: стены голые кругом...
Эта тема развивается в “Пленный рыцарь”. Побежденный рыцарь томится в неволе. Понимая, что он не может сам выйти на свободу, рыцарь даже не ждет сверхъестественной
Нет на устах моих грешной молитвы, Нету ни песен во славу любезной...
У рыцаря теперь каменные панцирь и шлем, который ему “голову давит”, “шлема забрало — решетка бойницы”, щит — “дубовые двери темницы”. Заканчивается стихотворение появлением образа смерти — трагической развязки.
Смерть, как приедем, подержит мне стремя; Слезу и сдерну с лица я забрало!
Смерть выступает в роли оруженосца, слуги. Лирический герой одерживает хоть и горестную, но моральную победу. Период “безвременья” 40-х годов XIX века, особенности личности самого поэта, наложили отпечаток на содержание и настроение лирики Лермонтова, в которой, по словам В. Г. Белинского, “...нет пушкинского разгула на пиру жизни”.
Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства. Тим самим новітні постулати спричинили надлам старої феодальної організації.
Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784р.).
За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.
Перш ніж дати загальну характеристику культурі доби Просвітництва, зупинимося на характерних спільних рисах та специфічних відмінностях Просвітництва в різних країнах. Характерними рисами Просвітництва є:
1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності.
Продовжуючи започатковану на рубежі XVII—XVIII ст. раціоналістичну систему в європейському культурному розвитку, Просвітництво сповідувало справжній "культ розуму", вбачаючи в ньому той "архімедів важіль", за до якого можна перевернути всю систему громадського та духовного життя. Проголошене просвітителями царство розуму за своєю історичною сутністю було не чим іншим, як ідеалізованим здоровим глуздом буржуазії, котра готувала собі ідейні засади приходу до влади.
Проте, незважаючи на своє всевладдя, розум повинен був рахуватися з тим, що наявні умови (абсолютистська влада ще була досить сильною) не дозволяли здійснити практичне перетворення суспільства.
2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.
Визначальним моментом культурного життя епохи Просвітництва була безмежна віра в перетворювальні можливості освіти. Передові люди того часу докладали значних зусиль для поширення знань серед усіх верств суспільства, відводячи просвіті провідну роль у прогресивному розвитку людства у руслі загального добра й справедливості. Слід зазначити, що Просвітництво розумілося ширше, ніж просте розповсюдження знань і освіти, воно включало в себе моральне та громадянське виховання, а також утвердження "істинних" уявлень про світ, суспільство та людину — на противагу "хибним" ідеям старого світу. Постулати Просвітництва не несли в собі революційного запалу, проте саме вони започаткували те соціальне піднесення, яке завершилося Французькою буржуазною революцією 1789— 1794рр.
3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню.
4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.
Вожатый описывается как простой, бородатый мужик несколько неряшливого вида, одетый не по погоде, со сверкающимим живыми глазами. Роста он был среднего, лет сорока, худощав и широкоплеч. Выражение его лица было приятным, но с хитринкой, глаза так и бегали. Говор его тоже нарочито простой, крестьянский, речь пересыпана пословицами и приговорками.