Летом
Эпитеты: утренние росы, жгучими лучами, рой летучий., солнечный зной.
Метафоры: нет у них приюта, с плеч долой забота,
Сравнения:
Олицетворения: зорька сходится с зарею, зорюшка займется, коса взмахнула, малых птичьих деток, поднялось и заиграло солнце, шмели хлопочут, солнце село.
Стихотворение построено на олицетворении, солнце трудится вместе с людьми, олицетворяя бесконечность крестьянских трудов.
Осенью
Эпитеты: на телеге тряской и убогой, тощих кляч, запоздалый грач, дождь досадный, тяжелая тоска, ветер сонный, травой поблекшей, в дали печальной,
Метафоры: без света жизнь.
Сравнения: грач пролетел стрелой; все как тенью, скукою покрыто; кусты и тощие березы стоят, как грустный ряд теней; и капли крупные, как слезы.
Олицетворения: облака сеют, небо сердито, сердце грусть сожмет.
Стихотворение построено на эпитетах и олицетворениях, показывающих умирание природы, грусть и тоску по ушедшему лету.
ЛІНА КОСТЕНКО :В цьому році зима не вдягала білої свити.
Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала... Що ж робити? —
Бідувала в старій із торішніх зів'ялих трав.
Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем, несла сум"яття вітрів.
Все збиралась на силі, та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б'ючись об каміння берегове...
І нарешті по Одрі — темній, широкій —
На останній крижині самотня чайка пливе.
— Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря?
Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.
А крижина тонка. А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її підмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?
затріщить і відломиться... Піде вода кругами...
— Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим ґрунт під ногами?
Да ведь оптемизмы из за всего рады