Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Зовнішність Івана Мазепи майже не деталізована. Скупий портрет гетьмана Байрон подає у контрастному зіставленні рис, які співвідносять молоді і старі роки гетьмана. В молодості – він «юнак – красень», «веселий і стрункий», «в дні юнацтва золоті» – непереможений жодним вельможою, жодним із мужів чи хлопців. – А тепер, «коли вже сімдесятий» – у нього вигляд» такий, що «не годні …родичі пізнать». Байрон приділяє більше уваги внутрішньому, психологічному портрету героя. Тут також використовується прийом контрасту. В молодості Мазепа – веселий, тепер, коли йому за сімдесят, і він щойно разом із Карлом і лицарями – воїнами отримав поразку під Полтавою, він похмурий. Іноді його тішить надійний вірний помічник – його кінь. Але більше він у зажурі. В його характеристиці поет підкреслює міць, славний життєвий досвід.. Але найбільшої романтичності досягає Байрон, коли змальовує здатність Мазепи кохати. Мазепа Байрона –– це не тільки відважний лицар, але й «щасливий панич із ніжним серцем».8 Мазепа постає самітником – «один супроти всіх». Доля явно не на його боці, тому він «скорився долі». Він страждає, терпить фізичні муки. Але Мазепа ні за що не шкодує. «Терезина судьба» йому теж невідома – це, мабуть, підсилює його біль. Він не чекає пощади від кривдників. Навпаки, він прагне помсти. Мов скажений, дикий кінь мчить його полем «швидше блиску, грому» – «так би й водопад не зміг». Знесилений кінь падає, але герой, прикручений «тугим ремінням» до його спини, порвати пута не зміг, він залишався прив’язаним до трупа коня, і «туге реміння» продовжувало «завдавати мук». Мазепа у цьому епізоді – людина незламної волі, вільнолюбний бунтар із страдницькою душею. До самого кінця жахливої подорожі Мазепа зберігає самовладання. Він залишається сильною особистістю і саме завдяки цьому стає гетьманом України. І хоч він не зміг змінити хід історичних подій (поразка шведів), та він зберіг свою гідність і честь. Розкриттю образу Мазепи сприяє яскрава символіка твору. Картини «дикої» природи підкреслюють незвичайність образу героя, його винятковий характер. Бурхливі потоки, вітри, хвилі уособлюють пристрасті, що охопили серце Мазепи. Вороння символізує смерть, а схід сонця – надію на повернення життя. Серед усіх символів вирізняється образ коня. Взагалі коні посідають значне місце у творі. У романтичній літературі – це символ вдачі, людської долі. Мазепа та його кінь – наче одне ціле. Під час відпочинку старий гетьман спершу подбав про коня. Кінь – вірний товариш Мазепи, і той виявляє турботу про нього, бо він ніколи не зрадить, служить йому впродовж років. Гетьман ставиться до коня, як до розумної істоти, що свідчить про глибоке природне начало у його душі, тісний зв’язок і спорідненість із природою
Владимир хотел отомстить Троекурову за отца. Именно так он попадает в дом Троекуровых под видом учителя. Но Маша оказалась растопить его сердце. Чтобы не причинять ей боль, он решает отступить от своих планов. Дефорж на первом же тайном свидании открывает ей свою настоящую личину. С этих пор Маша и Дубровский влюблены друг в друга, но их роман остается тайным, хотя раньше на их брак надеялись обе семьи.
Маша одинока с того момента, как ее покинул друг Владимир, уехав учиться в кадетском корпусе. Когда в их дом приехал учитель Дефорж она даже не обращала на него внимания, ведь была воспитана в предрассудках, которые царили в их доме. Учителя она воспринимала как слугу, а на слугу никогда бы не обратила внимания как на мужчину. Но Дефорж покоряет ее сердце после того, как расправляется с медведем. Жестокая шутка отца делает Машу влюбленной в учителя. Но уже на первом свидании она узнает, что он вовсе никакой не учитель, а сам Владимир Дубровский, друг ее детства. Но теперь Дубровский вынужден бежать, ведь не только Маша узнает о том, что Дефорж вовсе никакой не Дефорж