ответ: 1. Апiсанне восеньскага дня.
2. Непасiльная, цяжкая праца Тэклi.
3. Нясцерпнае жаданне хутчэй сустрэцца з паштальёнам.
4. Надзея згасла.
5. Успамiн пра ростань з сынам.
6. Шаснаццаць год веры i чакання.
7. Цяжкiя думкi ў цiшы i змроку.
8. Спроба Ульянкi суцешыць старую.
9. Успамiн пра маленства Васiлька.
10. Цяжкае забыццё i сон пра сына.
11. Нясцерпная вера ўбачыць сына на дарозе i марнасць надзей.
12. Помнiк ля дарогi. Нямы крык матчынага сэрца.༼ つ ◕_◕ ༽つ
༼ つ ◕_◕ ༽༼ つ ◕_◕ ༽つ༼ つ ◕_◕ ༽つ༼ つ ◕_◕ ༽つ༼ つ ◕_◕ ༽つ༼ つ ◕_◕ ༽つ(❁´◡`❁)(❁´◡`❁)(❁´◡`❁)(❁´◡`❁)(❁´◡`❁)(❁´◡`❁)(❁´◡`❁)╰(*°▽°*)╯༼ つ ◕_◕ ༽つ
Великий Кобзар українського народу Т. Шевченко не міг спокійно ігати за тим, як його земляки гнулися у панському ярмі. Своєю поемою «Іван Підкова» він намагався збудити свідомість українців і звернути увагу на ті часи, коли
«В Україні запорожці вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю».
У своїй поемі Т. Шевченко не дуже дотримується історичної правди, бо відомостей про участь Івана Підкови у козацьких морських походах майже не збереглося. А сам Іван, хоча й був деякий час ватажком запорізьких козаків, але потім перебрався до Молдавії і очолив визвольну боротьбу молдавського народу проти місцевих феодалів і турецько-татарських загарбників. Але для Т. Шевченка більш важливим було відтворення в образі славетного отамана найкращих рис українського козацтва, а його реальне існування та ім’я були не такими важливими.
Козаки, які відправлялися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися і з морською стихією, і з турками. Завзяття і мужності їм додавало те, що поруч з ними був їхній отаман, обраний козацькою спільнотою. Цій людині вони повністю довіряли, довіряли навіть своє життя. Їм не важливо було, куди вибиратися, адже їх отаман Іван Підкова «веде, куди знає». Вони, не задумуючись, змінювали свій маршрут і погоджувалися, коли отаман, наприклад, вирішив відправитися у Цар-град, а не до Синопу. Іван Підкова користувався серед своїх побратимів непохитним авторитетом і для того, щоб віддати наказ, йому достатньо було підняти над головою шапку. Після цього усі човни зупинялися і козаки уважно вислухували свого «батька отамана».
Саме такі отамани потрібні нашому народові й сьогодні. Нам потрібні досвідчені, мудрі, спокійні лідери, які б вели нас до певної мети, а ми б довірливо йшли за ними і знали, що ватажки не помиляться і не зрадять. Але, на жаль, деякі українці забувають про ті славні давні часи, коли наші предки були господарями на своїй землі, тому, мабуть і не мають гідних керівників. Нагадуючи про це, Т. Шевченко прагнув збудити національну свідомість і спонукати людей знайти тих, хто зможе стати справжнім народним лідером.