1. Как звали мальчика и девочку из сказки «Снежная королева»?
Кай и Герда.
2. Кто смастерил зеркало?
Злой тролль.
3. Куда попали Каю осколки зеркала?
Один осколок в глаз, другой в сердце.
4. Что произошло с Каем?
Он стал злым и перестал любить бабушку и Герду. Его сердце привратилось в кусок холодного льда. Он думал только о плохом. сердце Кая заморозилось.
5.Что сделала Снежная королева, чтобы Кай забыл и Герду, и бабушку?
Она завернула его в свою шубу и несколько раз целовала Кая в лоб, своими холодными губами.
6. Что отдавала Герда реке, чтобы она вернула ей Кая?
Герда отдала реке свои единственные красные башмачки.
7. Где старушка забыла стереть розы?
Старушка везде стёрла розы, что бы Герда забыла за чем шла. Только со своей соломенной шляпы розы стереть забыла.
8.Где должен был оставить Герду олень?
Возле чертогов* Снежной королевы, у куста с ещё красными ягодами.
9.Что растопило лёд в сердце Кая?
Горячая и жгучая слеза Герды.
10.Почему маленькая хрупкая девочка победила злую волшебницу?
Потому, что у неё было желание Кая. Так же Герда имела верное и любящее сердце, а у Снежной Королевы и вовсе не было сердца, особенно горячего.
Объяснение:
Ганс Христиан Андерсон " Снежная Королева "
*Чертог - это устарелое слово, означающее большое, богатое помещение или палату.
«Міщанин-шляхтич» — цікава, легка, смішна і в той же час відверто сатирична п’єса відомого світового комедіанта Мольєра. У ряді своїх творів Жан-Батист висміює одне з характерних явищ суспільного життя того часу: прагнення буржуазії до дворянських титулів, привілеїв, манер. І саме в п’єсі «Міщанин шляхтич» автор якнайширше розкрив і виклав цю тему, що й стало першопричиною неймовірної популярності даного твору, який не втрачає своїх прихильників ще і в наш час. Але цей твір не зовсім простий, адже сміх читача ґрунтується на різних вадах і недоліках тогочасного суспільства. Тому потрібно задуматись: над чим сміється Мольєр, і що він висміює.
Мабуть, основною причиною для сміху є прагнення головного героя, пана Журдена, потрапити до дворянських лав. І саме це бажання обумовлює його дивну, безглузду поведінку. Для того, щоб бути хоч трохи схожим на «справжніх панів», Журден вдається до необдуманих і комічних вчинків. Спочатку він наймає вчителів, які його навіть не збираються чомусь навчати, а просто безсоромно лізуть до нього в гаманець. Вчитель музики відверто заявляє: «Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!» — тобто перед цими людьми стоїть лише одна мета: вторгувати більше грошей для себе. Вражає те, що ці, так звані «вчителі», зовсім некомпетентні у своїй справі, адже урок філософії, наприклад, закінчується редагуванням любовної записки, а не вивченням законів логіки, естетики чи фізики. Але нашого пана це не дивує, він отримує задоволення вже від того, що починає розрізняти поезію і прозу. Наступним, не менш комічним вчинком є замовлення нового «аристократичного» костюму, який викликає лише сміх у його родини, та Журдена це зовсім не турбує, він впевнений, що в такому одязі він стає на крок ближчим до своєї омріяної мети. Для того, щоб повністю викрити дрібнобуржуазні звичаї, Мольєр ще більше насичує й ускладнює основний сюжет: Журден, у всьому перейнявши звички дворян, вирішує, за прикладом придворних, доглядати за справжньою маркізою Доріменою. Це не виходить у нього без до Доранта, який, як і кожен інший з оточення панича, у такий б намагається лише спустошити його кишеню. Кульмінацією твору є відмова Журдена в одруженні своєї доньки з хлопцем недворянського роду. Але молоді знаходять із цього вихід, коханий Люсіль придумує легенду про Журденового батька-дворянина й посвячує його у хоч і міфічного, але шляхтича.
Отже, автор у цій п’єсі сміється з найбезглуздішого людського бажання: видавати себе не за того, ким ти є насправді і, звичайно, з методів та процесу досягнення цієї нерозумної мети.