Про видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка писати дуже важко, адже усі подробиці його життя та творчості вже давно відомі та докладно вивчені. Кожен має право висловити свої особисті думки щодо творчості великого Кобзаря українського народу, і я хочу долучитися до цієї почесної місії.
Я вважаю, що Т. Г. Шевченко ще за своє життя був приречений стати видатним поетом. А для багатьох наступних поколінь і для наших сучасників він став справжньою легендою і символом, на всі часи перетворився для українського народу знаковою постаттю. Адже творчість Т. Г. Шевченка — це не просто вірші і поеми талановитої людини, а й мудрість, філософія і заклик до боротьби за краще життя.
Мені приємно усвідомлювати, що у мене є власний погляд на творчість великого Кобзаря, у мене в душі і серці існує власний, ні на кого не схожий митець.
Я маю власне розуміння й бачення творчості Т. Г. Шевченка, тому для мене він не тільки символ українського народу і великий Кобзар. Він для мене й досі живий. Колись поет сказав такі слова: «Я не розуміюся достатньо ані на поезії, ані на зброї». З цими словами я не згодний, адже поезія Шевченка для багатьох поколінь наших співвітчизників стала справжньою зброєю. Якщо замислитися, то добре знаючи біографію Т. Г. Шевченка, ми насправді знаємо про нього як про поета і як про людину досить мало.
Хтось із філософів сказав, що прожити варто так, щоб потім тебе пам’ятали не тільки друзі, а й вороги. Можна з упевненістю сказати, що ці слова відносяться і до життя великого Кобзаря. Правду і гостроту шевченківського слова визнавали не тільки прихильники його творчості, а й вороги поета. Як це не цинічно звучить, але визнанням сили поетичного слова Т. Г. Шевченка був його арешт. І якби поезії Кобзаря не мали значення, не було б і його переслідування, його арешту, а потім і заслання.
Коли слово стає справжньою зброєю, це одразу помічають і друзі, і вороги. Причому, найбільш важливо це для недругів. Саме це можна сказати і про творчість Т. Г. Шевченка, а можна просто сказати «геній» і не варто більш нічого додавати, бо кожне наступне слово стане зайвим.
Т. Г. Шевченко — істинно український поет. Причому таким він став не тільки тому, що народився в Україні, а тому, що жив своєю рідною країною, її прагненнями і сподіваннями. В будь-якій поезії Кобзаря це можна відчути серед рядків, а у вірші «Думи, мої думи…» поет заявляє про це відкрито:
«Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну».
Як відомо, Т. Г. Шевченко займався не лише поетичною творчістю, а й живописом. Причому сила його таланту була настільки велика, що він міг би прославитися і як живописець, міг би прославити своїми картинами Україну, навіть не враховуючи літературний спадок. Тому кожному з нас треба пишатися, що нашим співвітчизником був такий геній. А коли геній такого рівню живе своєю країною, своїм народом, цілком природно, що протягом інших сторіч і, я думаю, навіть, тисячоріч, країна обов’язково буде жити цією особистістю.
Жить , не по полю ходить. Кот лежал себе на лавке, А лиса играла в прятки, Вдруг увидела кота и давай болтать с крыльца -Слушай, кот. Мой друг любезный, нежели ты в доме был , то принес бы мне поесть, ибо негде мне присесть и спокойно отдохнуть. А лисица улыбнулась и присела на крыльцо. Ждет кота. Кот не выходит, думает :"Забылся что-ли? " И она ай-да в окно и кота не видно , И людей не видно. Ну тогда она сама заползла И еду искать скорей начала. Кот не глупый оказался и привел домой хозяев, Те лисицу гонят , гонят , та скорее из дому, Да на улицу. Не придет к коту она, Кот и рад теперь всегда. P.S. я не поэт
Михаил юрьевич лермонтов по праву вошел в число великих поэтов. образы, созданные поэтом, со временем не тускнеют и продолжают волновать сердца все новых и новых поколений людей. но у каждого человека есть свой, любимый и близкий именно ему лермонтов. одни видят в нем прежде всего певца родины, прославляющего «ее степей холодное молчанье, ее лесов безбрежных колыханье, разливы рек ее подобные морям». другие воспринимают поэта как юношу, печально и задумчиво смотрящего вдаль, которому «некому руку подать в минуту душевной невзгоды». кому-то дорог и близок лермонтов — мятежный автор «паруса», который, как и его лирический герой, сам просит бури, бесстрашно рвется навстречу бушующей стихии. и все они правы. в стихотворениях поэта звучат мужество и грусть, жажда свободы и ощущение ее недостижимости, предчувствие утрат, любовь к родине и родной природе. его произведения многообразны по тематике, настроению, жанрам. однако все они объединены особым голосом, особой интонацией и мелодикой, отличающей лермонтова от других поэтов. автор словно вовлекает читателя в свои размышления, раскрывает перед ним самое заветное из того, что таится в глубинах человеческой души. искренний голос поэта очаровывает, волнует нас, заставляет сопереживать его чувствам и мыслям, обогащает наш внутренний мир. мне более всего близок лермонтов — певец прекрасной природы. его стихотворения, посвященные природе, также различаются между собой. мы видим мир природы во всех его проявлениях, в его движении и изменении, мир, живущий собственной, интересной и загадочной жизнью. это идеальный мир, созданный мечтой поэта, избавленный от зла и несправедливости. природу поэт воспринимает как источник прекрасного, воплощение гармонии и красоты. и в то же время автор наполняет свои пейзажи размышлениями о проблемах общественной и личной жизни. в пейзажной лирике лермонтова мы встречаем различные, постоянно изменяющиеся настроения. здесь и осенняя грусть, и сожаление об уходящем лете с его радостями и светом. поэтому в осенние картины проникают печальные нотки: мы видим «пожелтевшие листья», и «мрачную зелень елей», и «тусклый месяц», проглядывающий сквозь туман. в глубокой задумчивости «тихонько плачет» одинокий старый утес, грустя о золотой тучке, умчавшейся поутру вдаль. но стоит перелистнуть страничку, и вот уже «свежий лес шумит при звуке ветерка», и «ландыш серебристый кивает головой», и «студеный ключ играет по оврагу». и совсем другие чувства охватывают нас. вместо грусти приходит радость от созерцания окружающей красоты, забываются все тревоги и волнения. различны и сами пейзажи, которые рисует перед нами лермонтов. мы словно видим в них разные страны и континенты, интересные своей неповторимостью, имеющие свои особенные черты. вот «вокруг лесистых гор» кавказа «дикой пеленой» вьется туман и «река журчит одна». или предстает перед нами одиноко растущая на диком севере сосна, «одета, как ризой», сыпучим снегом. и мечтает она о «крае, где солнца восход». в пустынных степях аравии, под знойными лучами палящего солнца, стоят «три гордые пальмы». и под ними «из почвы бесплодной» пробивается родник, журча студеной водой. а вот, посреди голубой глади, «в тумане моря» белеет одинокий парус, под золотым лучем солнца стремящийся к неведомой стране. трудно передать те чувства, которые испытываешь, читая стихотворения поэта. невероятно богатство и разнообразие его пейзажей и тех мыслей и эмоций, которыми они наполнены. можно „ долго спорить о том, какой же он на самом деле — великий лермонтов. и трудно найти однозначный ответ. ведь для каждого человека он свой — любимый и близкий именно ему, волнующий и неповторимый. и это, мне кажется, главная особенность лирики лермонтова — передавать минутные настроения, и глубокие размышления. грустить и радоваться, постоянно меняться, каждую минуту быть другим, но всегда говорить правду о том, что на душе.
Про видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка писати дуже важко, адже усі подробиці його життя та творчості вже давно відомі та докладно вивчені. Кожен має право висловити свої особисті думки щодо творчості великого Кобзаря українського народу, і я хочу долучитися до цієї почесної місії.
Я вважаю, що Т. Г. Шевченко ще за своє життя був приречений стати видатним поетом. А для багатьох наступних поколінь і для наших сучасників він став справжньою легендою і символом, на всі часи перетворився для українського народу знаковою постаттю. Адже творчість Т. Г. Шевченка — це не просто вірші і поеми талановитої людини, а й мудрість, філософія і заклик до боротьби за краще життя.
Мені приємно усвідомлювати, що у мене є власний погляд на творчість великого Кобзаря, у мене в душі і серці існує власний, ні на кого не схожий митець.
Я маю власне розуміння й бачення творчості Т. Г. Шевченка, тому для мене він не тільки символ українського народу і великий Кобзар. Він для мене й досі живий. Колись поет сказав такі слова: «Я не розуміюся достатньо ані на поезії, ані на зброї». З цими словами я не згодний, адже поезія Шевченка для багатьох поколінь наших співвітчизників стала справжньою зброєю. Якщо замислитися, то добре знаючи біографію Т. Г. Шевченка, ми насправді знаємо про нього як про поета і як про людину досить мало.
Хтось із філософів сказав, що прожити варто так, щоб потім тебе пам’ятали не тільки друзі, а й вороги. Можна з упевненістю сказати, що ці слова відносяться і до життя великого Кобзаря. Правду і гостроту шевченківського слова визнавали не тільки прихильники його творчості, а й вороги поета. Як це не цинічно звучить, але визнанням сили поетичного слова Т. Г. Шевченка був його арешт. І якби поезії Кобзаря не мали значення, не було б і його переслідування, його арешту, а потім і заслання.
Коли слово стає справжньою зброєю, це одразу помічають і друзі, і вороги. Причому, найбільш важливо це для недругів. Саме це можна сказати і про творчість Т. Г. Шевченка, а можна просто сказати «геній» і не варто більш нічого додавати, бо кожне наступне слово стане зайвим.
Т. Г. Шевченко — істинно український поет. Причому таким він став не тільки тому, що народився в Україні, а тому, що жив своєю рідною країною, її прагненнями і сподіваннями. В будь-якій поезії Кобзаря це можна відчути серед рядків, а у вірші «Думи, мої думи…» поет заявляє про це відкрито:
«Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну».
Як відомо, Т. Г. Шевченко займався не лише поетичною творчістю, а й живописом. Причому сила його таланту була настільки велика, що він міг би прославитися і як живописець, міг би прославити своїми картинами Україну, навіть не враховуючи літературний спадок. Тому кожному з нас треба пишатися, що нашим співвітчизником був такий геній. А коли геній такого рівню живе своєю країною, своїм народом, цілком природно, що протягом інших сторіч і, я думаю, навіть, тисячоріч, країна обов’язково буде жити цією особистістю.
Объяснение: