Объяснение:
Ця думка загалом має бути основоположною для кожного вченоголітературознавця, бо закликає у дослідженнях літературного твору
відштовхуватися безпосередньо від нього, а не від аналізу, який здійснили
інші, бо
літературний твір – це суто інтенційний твір, джерелом існування якого є творчі акти
свідомости автора, а фізичною підставою – текст, усталений на письмі або за до ншого фізичного засобу можливої репродукції (наприклад, на магнітофоні). Завдяки
двоплановості його мови він водночас інтерсуб’єктивно доступний і відтворюється, тому
стає предметом інтенційним, інтерсуб’єктивним з огляду на певну суспільність читачів. Як
такий він не психічний, а трансцендентний стосовно усіх свідомих переживань як автора,
так і читачів2
.
Одним із вихідних пунктів цього аналізу роману П. Куліша буде
настанова Р. Інґардена розмежовувати сам твір художньої літератури як
художній об’єкт та його естетичну конкретизацію як об’єкт естетичний3
.
Доповненням цьому є застосування ідей вченого про конкретизацію
літературного твору, якою дослідник називав таке ціле, «в якому твір
виступає як уже доповнене та змінене читачем у процесі читання»4
.
Спробую це показати на прикладі центральних, чи сказати б, концептуальних образів, якими в романі є дорога та, зрозуміло, власне чорна
рада. Ці слова, якщо користуватися поняттями Романа Інґардена, є так
званою «неповною визначенністю чи схематичністю»5
, причому
вживаючись як у прямому, так і переносному значеннях. Інтерпретація, чи,
як сказав би Р. Інґарден, конкретизація цих понять (у даному випадку має
йтися також про елементи історичного коментаря) та якомога повніше
з’ясування їхньої ролі в художньо-історичній системі Чорної ради дасть
змогу поглибити та значною мірою верифікувати наше сприймання
й оцінку роману, глибше збагнути його історико-літературну та естетичну
сутність.
Коли значення слова «дорога» цілком зрозуміле, то про те, що таке
«чорна рада» варто сказати докладніше. Це словосполучення у цьому
контексті означає загальну козацьку раду за участи черні, тобто селян та
Тема грошей у повісті О. Бальзака "Гобсек"
В історії світової літератури чимало історій про скнар, так що Гобсек з повісті Бальзака — образ не новий. Але от що справді цікаво, що письменник за до свого героя дослідив усебічно проблему грошей.
Отже, Гобсек знає гроші професійно, бо він лихвар, тобто людина, що дає гроші під заставу. Він розповідає Дервілю про своє життя, і поступово стає зрозуміло: в ньому майже ні для чого, крім грошей, місця не лишилося. Він прагнув мати гроші, бо вони дають свободу, а хто ж не хоче бути вільним. Але, накопичивши певну суму, Гобсек не зупиняється, бо розуміє: великі гроші дають владу. Саме ця насолода для нього найкраща. Він так захопився, що й не помітив, коли і як гроші стали володіти ним. То, може, гроші не потрібні? Це не так. Відсутність грошей у Ернеста де Ресто ледве не зруйнувала його надії і щастя. А от для його матері гроші стали джерелом усіх нещасть, бо вона не знала ані ціни грошам, ані небезпеки, яку вони крили. Розкидаючи гроші на Максима де Трая, на розкіш, вона забула про свій обов'язок перед чоловіком і дітьми. Гроші — річ небезпечна. Потрапити у залежність від них дуже тому Фанні Мальво позичає у Гобсека стільки грошей, скільки може віддати, заробивши працею білошвейки. Та й Дервіль розуміє думку Гобсека, який позичає йому гроші під великий процент. Адже немає більшого тягаря, ніж тягар зобов'язаності за надану послугу. Часом це руйнує стосунки. Тому Гобсек позбавляє Дервіля необхідності почуватися вічно винним йому. Це ще один бік проблеми грошей.
Таким чином, дослідивши проблему грошей, Бальзак дійшов висновку, що гроші потрібні людині, аби жити, не думаючи про них, а займаючись творчістю, справами тощо. Брак коштів призводить до занепаду моралі, як у Максима де Трая. Невміння керувати своїми потребами призводить до марнотратства й трагедії. Великі гроші дають владу. Але саме великі гроші часом забирають у полон життя людське, як це сталося з Гобсеком.
Объяснение: