В моей жизни природа играет важную роль, как и в жизни каждого человека на земле. Природа — это большой и интересный мир, который окружает нас. В нем ни на секунду не замирает жизнь. Оно все время движется вперед.Часть своей жизни мы находимся в железобетонном мире города. Нас окружает множество различных предметов. Они созданы руками человека. Это дома, дороги, одежда, автомобили, мебель. Но есть много предметов, которые возникли сами по себе, без человеческой земля и вода, солнце и небо, деревья и звери. Вот это и есть природа.Человек также является частью природы. Однако это еще не значит, что мы имеем право делать в ней все, что заблагорассудится. Нужно внимательно к ней относиться птицам и зверям, заботиться о растениях, беречь воду, землю и воздух. Многие предпочитают свободное время проводить на природе. Туризм и развитие крупных городов разрушить среду обитания животных и растений. Природные ресурсы являются слабо возобновляемыми и могут очень быстро истощиться. Поэтому нужно экономить сырьевые материалы.Загрязнение окружающей среды наносит ущерб существованию всех живых существ, людей в том же числе. Дым от лесных пожаров, выбросы промышленных предприятий, транспорт — все это наносит природе непоправимый вред.Природа в моей жизни играет как материальную, так и духовную роль. Благодаря ей мы сегодня имеем одежду, еду, жилье. И, казалось бы, за это человек обязан быть ей благодарной, но не все так считают. нетронутых мест на нашей планете с каждым годом остается все меньше и мы еще не совсем понимаем, что начинаем привыкать к отсутствию живой природы вокруг. Но если нам еще есть на что посмотреть и что вспомнить, то наши дети станут принимать такой железобетонный мир нормы. Нужно чаще любоваться природной красотой Земли, пока мы имеем такую возможность.
Объяснение:
Пройдёт ещё несколько лет, я вырасту. Передо мной будут открыты все двери: могу поступить в институт, выучиться, могу даже стать президентом России. Пока я мечтаю закончить школу и стать
очень нужная и важная профессия. По телевизору мы видим, как часто на земном шаре происходят разные наводнения, стихийные бедствия, обвалы домов, шахт самые героические личности. Они приходят в трудную минуту и каждый раз совершают подвиг. Они борются за жизнь людей, животных.
Чтобы достичь поставленной цели, надо заниматься спортом. Тренировать силу воли, хорошо учиться.Тогда я смогу стать настоящим
Объяснение:
Герой повісті Ернеста Хемінгуея «Старий і море» Сантьяго — старий самотній рибалка, який протягом 84 днів виходив у море з однією думкою: спіймати рибину «на тисячу фунтів чистої ваги». 40 днів зі старим у море виходив його юний друг Маноліно, який любив, поважав Сантьяго, прислухався до слів старого, вчився не тільки вправно рибалити, а й думати про все, що оточує людину. Батьки хлопчика забороняли йому рибалити зі старим, бо вважали, що Сантьяго вже став справжнім невдахою, адже за останні дні він майже нічого не зловив, але рибалка вірив, що на 85-й день йому неодмінно пощастить. Він був упевнений в собі, вірив у свій досвід, фізичну силу.
Письменник не подає розгорнутої портретної характеристики Сантьяго. Він каже, що в рибалки «все було геть старе, крім очей, — вони мали колір моря і блищали весело й непереможно». Очі людини — це дзеркало її душі, отже, душа рибалки була молодою, веселою, завзятою. Вона не схотіла миритися зі старістю, противилася немочі тіла.
На 85-й день Сантьяго вийшов у море один, без Маноліно, і піймав-таки величезну рибину, про яку так довго мріяв. Тепер рибалку непокоїла думка, як її приборкати і тим самим довести в першу чергу самому собі, що він ще чогось вартий, що він залишився справним рибалкою. Сантьяго розуміє, що в нього на гачку супротивник, якого буде важко подолати, але вірить у свою перемогу. Довгі дні точилася боротьба між благородною, сильною, спритною морською істотою і розумною, впертою людиною. Розум переміг: рибина геть виснажилася, і старий останнім зусиллям волі, майстерності убив свого супротивника. За все своє довге життя Сантьяго не бачив такої величезної рибини. Рибалка використав свій шанс, довів у першу чергу самому собі, що старе тіло ще повне снаги, життєвої енергії, що його зранені руки вправні, а голова ясна.
Двобій з рибиною було виграно, але на здобич рибалки вже чатували морські пірати — акули. Вони здалеку почули запах свіжої крові й ринулися по сліду, як гончі пси. Хижаки нахабно накинулися на здобич, відривали великі шматки ласого м'яса, зовсім незважаючи на старого рибалку. Сантьяго знову прийшлося вступити в двобій. Та акул було багато, місце однієї забитої займали інші ненажери, а рибалка був дуже далеко в морі. Він розумів, що, поки дістанеться берега, акули залишать від його здобичі тільки хребет, але до останнього не припиняв боротьби.
До краю виснажений, з розбитими руками, без здобичі старий рибалка пізно вночі причалив «до вузького клаптика ріні під стелями», сам виштовхнув човен з води, взяв щоглу на плечі й, тільки ступивши на тверду землю, зрозумів, як він стомився. А ранком біля човна зібралося багато рибалок. Вони захоплено розглядали кістяк величезної риби, який було прив'язано до човна. Це все, що залишили акули від здобичі старого.
Сантьяго прожив велике, сповнене тяжкої праці життя. Він був вправним рибалкою, але частіше його здобич діставалася чи то морським, чи то в людській подобі акулам, які були завжди поряд, і їхні «хижі, хряскотливі, всежерні щелепи», «вищир зубів» були готові ухопити все, що добував старий важкою, виснажливою працею.
Та попри все те. Сантьяго був щасливою людиною, адже до глибокої старості він зберіг молодечу силу в руках, здатність захоплюватися природою, любов до моря, повагу до братів-рибалок і захоплення спритністю та благородством морських істот.