Байка — один із найулюбленіших жанрів літератури. Байки Езопа, Федра, Лафонтена, Л. Боровиковського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Л. Глібова, Кантеміра, Тредіаковського, І. Крилова знають, люблять і цінують в усьому світі. Чому ж байка є такою популярною і улюбленою в народі? Чи не тому, що в цих коротеньких байкових оповідях зображуються незвичайні герої? Тут ми бачимо хижих Вовків і Ведмедів, хитрих, підступних Лисиць і беззахисних Ягнят... «Звірі мої за мене говорять», — не раз повторював відомий російський письменник І. А. Крилов. Про що ж говорять ці незвичайні герої? Найчастіше вони наочно демонструють дурість, неуцтво, жадібність, лукавство, хвалькуватість, самодурство й жорстокість. І зовсім неважко здогадатися, що у цих смішних, а іноді й сумних історіях із байок йдеться про людей, про їх вади та недоліки.
Читаючи байку, ми від душі сміємося, але в той же час розуміємо, що головний її висновок завжди серйозний. У своїх байках письменники-байкарі викривають ті недоліки, які заважають людям жити. Вони, безумовно, несуть у собі позитивний заряд — завжди працюють на добро, допомагають нам позбутися недоліків, боротися з тими, хто не хоче жити чесно, кому не до вподоби нормальні людські стосунки. Байки засуджують паразитизм, моральну ницість. І водночас вчать нас бути людяними, доброзичливими, працьовитими. Чимало повчального знаходять для себе у байках все нові і нові покоління людей, що приходять у світ. Завжди цікавими, нетлінними залишаються сюжети байок, персонажі яких — Лев, Ведмідь, Вовк, Лисиця, Ягня та інші звірі — допомагають розуміти добро і зло, правду і кривду в житті людей, тому виховне значення байок важко переоцінити
Объяснение:
Самодовольные, «сытые, белые, веселые» , они воспринимают все блага в жизни как должное, как непреложный атрибут дворянского происхождения. «Вот как оно хорошо быть генералами — нигде не пропадешь! » — так рассуждают генералы из сказки «Повесть о том, как один мужик двух генералов прокормил» .
Автор постоянно подчеркивает бесполезность существования генералов, их потребительское отношение ко всему окружающему, об этом красноречиво говорит следующая фраза: «Я до сих пор думал, что булки в том самом виде родятся, как их утром к кофею подают! » Обращает на себя внимание то, с какой любовью автор описывает мужика, которого жизнь научила быть сильным, ловким, сообразительным. Мужик сумел поймать рябчика силком, сделанным из собственных волос, «развел огонь» , «стал даже суп в пригоршне варить» .
Салтыков-Щедрин осуждает паразитическую жизнь генералов, но в то же время с горькой иронией, с болью в сердце сатирик говорит о крестьянской привычке повиновения, осуждая чрезмерную покорность и неистощимое терпение мужика