Рецензия на рассказ М.Пришвина "Ёж". Михаил Пришвин - писатель, который свои произведения посвящает природе, жизни животных и птиц. Я читал несколько его небольших рассказов, и они мне понравились. А вот рассказ "Еж" произвел на меня неоднозначное впечатление. Его темой является встреча автора с ежом и его дальнейшие действия. Мне симпатичен сам этот милый и обаятельный зверек, но не вызывает одобрения поступок автора рассказа.
Вот автор идет по берегу ручья и встречает ежа. Если бы он просто полюбовался и пошел дальше - был бы молодец. Но ему зачем-то понадобилось столкнуть ежика носком сапога в воду! Хорошо ещё, что еж не утонул, ведь всё могло кончиться печально. Затем ещё один странный поступок: положил ежа в шляпу и понёс домой. Мышей, видите ли, ему нужно половить!
- А мышеловку ставить не пробовали? - возникает вопрос к автору.
Зачем вполне здоровое и благополучное животное забирать из привычного места обитания и нести к себе в дом?
Ладно, принес домой. Но не предложил ни еды, ни питья. А еж уже перенес стресс и, очевидно, нуждался и в том, и в другом.
Продолжая развлекаться, автор закурил трубку. Наверное, затем, чтобы совсем добить несчастного зверька табачным дымом, который, как всем известно уничтожить даже лошадь. И с наступлением ночи экзекуция не прекращалась. Находчивое животное, чтобы хоть как-то защититься от своего мучителя, решило использовать газету (!), валявшуюся на полу. А иначе ему было бы негде ночевать, ведь ежи привыкли устраиваться на ночлег в своих норках.
Ну, и последний эпизод с яблоками. Все думают, что яблоками ежи питаются. Нет. Ежи питаются червячками, насекомыми. Если еж надевает яблоко на свои колючки, так это в целях борьбы с насекомыми, обитающими на его теле. Так говорит зоология.
Конец рассказа тоже неутешительный: ну, выпусти ты ежа утром на свободу. Так нет же, оставил у себя. А ведь молочко и булочка - не пища для ежей. Не удивительно, что о дальнейшей судьбе несчастного автор не упоминает.
Автор видимо хотел, чтобы читатель вместе с ним порадовался за ежа и за самого повествователя. Но у меня его поступок вызвал резко негативное отношение. Рассказ заставил задуматься над тем, насколько гуманно по отношению к здоровому животному забирать его из привычной среды обитания и приносить в дом.
Произведение актуально, поскольку многие не задумываются о "братьях наших меньших", живущих в лесу, и, желая развлечься, несут животное домой, где оно часто гибнет.
Характеристика образу Михайлика.
Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». У такий іб автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.
Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.
В автобіографічній повісті автор уникає свого портрету, але з окремих фрагментів (ноги несуть, кучерява голова, мама називає клаповухим, схожість з вітряком, воєнний тривожний час для родини з нестатками) можна зробити висновок, що Михайлик – це спритний та завзятий хлопчик худорлявої статури.
Михайлик добрий, працьовитий, милосердний, щедрий, кмітливий, наполегливий, здібний, товариський. Допитливість Михайлика часто проявлялась у розмовах з дідусем Дем'яном, дядьком Себастіяном. Багата творча уява зміцнювала єдність природи та душевного дитячого світу. Звичайно, як і всі діти, любив побешкетувати, бо розбив ночовки на ковзанці, без дозволу заради книжки взяв з дому гарбузове насіння, хитро намагається уникнути материних докорів.
Його гарні риси характеру відбилися у багатьох роздумах та вчинках. «Охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом», - так згадує про себе автор. Здібний хлопець у дев'ять років самотужки навчився читати. На жаль, без учительської поради, «немало проковтнув добра і мотлоху», коли казки навчили фантазувати, пробудили творчу уяву, натомість інші породжували дитячі страхи. Мова персонажа колоритна та дотепна, багата на влучні вислови, приказки, гумор. Він не лицемірить, не підлещується перед поповичем чи Юхримом Бабенком. Товариський хлопець швидко заприятелював з дівчинкою Любою, яка зі співчуттям поставилась до нього після смерті дорогих дідуся та бабусі. Адже теж був добрим, небайдужим та милосердним. Не ів гарбузового насіння для голодних жебраків з Херсонщини, щедро ділився горохом зі зголоднілими однокласниками під час вистави. Коли мати забрала каганець, проявив кмітливість, щоб уночі продовжити улюблене заняття – читання книжки. За жагу до навчання, старанність та наполегливість Михайлик отримав похвалу перед батьками від учительки. «Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».
Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.