Михаил Юрьевич Лермонтов (1814-1841) Лирика.
1. Ознакомьтесь (обратитесь к следующим произведениям поэта):
- «Смерть поэта» (1837)
- «Дума» (1938)
- «Как часто пестрою толпою окружен…» (1840)
- «И скучно, и грустно…» (1840)
- «Пророк» (1841)
ответьте (запишите в тетради ответ):
Какими представляются Лермонтову отношения яркой личности и «толпы»? Как вписывается в эту тематику представление о назначении поэта и поэзии? Каковы наиболее характерные и так или иначе повторяющиеся образы, мотивы? Какие философские категории затрагивает поэт?
2. Ознакомьтесь (обратитесь к следующим произведениям поэта):
- «Молитва» (« Я, Матерь Божия, ныне с молитвою…», 1837)
- «Нет, не тебя так пылко я люблю…» (1841)
- «Завещание» (1840)
ответьте (запишите в тетради ответ):
Почему Лермонтов постоянно помышлял о «родной душе»? В чем своеобразие его стихов о той, которую он любил? Почему любовь для Лермонтова всегда в Как сочетаются в разных стихотворениях темы любви и смерти?
3. Ознакомьтесь (обратитесь к следующим произведениям поэта):
- « Парус» (1832)
- «Когда волнуется желтеющая Нива…» (1837)
- «Выхожу один я на дорогу…» (1841)
- «Утес» (1841)
- «Родина» (1841)
ответьте (запишите в тетради ответ):
Каким представляется Лермонтову мироздание и место человека в нем? Почему лермонтовские стихи о мироздании оптимистичнее, чем о человеке и обществе? Как соотносятся в творчестве Лермонтова «умиротворенные» стихи с бунтарскими? Каково его отношение в «умиротворенных» стихах к природе? К женщине, к любви?
Мазепа Байрона
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями. Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Мазепа Пушкіна
Історію завжди пишуть переможці, вони ставлять пам'ятники й карбують меморіальні дошки. Натомість подоланим ніколи не дозволяють розповідати про їхнє минуле.
Тож і про гетьмана Мазепу ми впродовж кількох століть знали лише з російської подачі.
Після збройної поразки гетьмана було затавровано як найпідлішого зрадника та відлучено од церкви. Анафеми Мазепі звучали у тих самих храмах, які він же, щедрий меценат, і збудував, пожертвувавши власні кошти.
Найбільше для паплюження Мазепи зробив, звичайно ж, Олександр Пушкін, видатний російський поет і не менш, може, славний звитяжець у тодішній імперській "гібридній" війні.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій). Поема Байрона йому не сподобалася, нарікав на те, що в ній годі шукати правди про події. І взявся потому сам старанно фальсифікувати біографію Мазепи.
Пушкін у "Полтаві" також звертається до любовної історії, цього разу іншої, реальної. Це сюжет про кохання юної Мотрі Кочубеївни та літнього вже гетьмана.
Автор поеми змінює дати, вигадує події, що суперечать задокументованим, перекручує відомі факти.
Усе задля того, аби представити українського державця пекельним злочинцем і переступником. Він-бо "зрадив" російського суверена, - того самого, який порушив підписані угоди й ґвалтовно позбавив Україну гарантованих ними свобод.
Мазепа ще нібито й збезчестив свою хрещеницю Мотрю: якби це було правдою, - гріх дійсно непрощенний.
Вірнопідданий російський поет натомість підносить Кочубея: згадаємо знамениті рядки про доправлений з Полтави в Петербург "донос" на гетьмана. Свого часу Михайло Драгоманов любив при нагоді нагадувати, що "Полтава" - єдиний у європейській літературі твір, де уславлено донос і наклепництво.
Объяснение: