Ода “До радості” (нім. “Ode an die Freude”) була написана 25-річним Фрідріхом Шиллером у 1785 році для дрезденської масонської ложі під впливом його друга Хрістіана Кьорнера. У ній головною є ідея єдності всіх людей. Попри майбутню популярність вірша, сам Шиллер негативно відгукувався про нього в листі до Кьорнера у 1800 році, зазначаючи, що ода “далека від реальності”, що вона важлива й цікава “можливо, для нас, але не для світу, не для мистецтва поезії”. Проте сучасників Шиллера, що завжди захоплювалися силою духу молодого поета, його непримиренністю до будь-яких форм тиранії, вразила особлива емоційність вірша, свіжість почуттів та пафосне звучання вірша, шо підняв, як прапор, одну із провідних ідей Просвітництва – рівність, братерство і єдність усіх народів світу.)Ода “До радості” – справжній шедевр, одна із вершин світової поезії. У цьому вірші поет зумів передати душевне піднесення, яке виражало не лише очікування царства розуму й свободи напередодні Великої французької революції, а й споконвічне прагнення людства жити в радісній згоді й мирі. Нечасто буває, щоб ліричний вірш набував такого глибокого філософського змісту і по-справжньому світової слави.
Тема радості від людської співдружності широко розгортається у вірші, набуваючи різних варіацій і філософського змісту: радість – рушійна пружина світу, радість пробуджує дружбу.
На думку Шиллера, у Всесвіті найбільшими цінностями є краса, любов і гармонія. Але люди, на жаль, не пам’ятають про це, бо ворогують одне з одним, забули про щирість почуттів, втратили вміння радіти, відірвалися від природи. Саме ця думка висловлена у вірші “До радості”. За Шиллером, лишився єдиний шлях, яким можна повернути людину до стану первісної гармонії. Це – мистецтво. Поет вважав, що краса доступна не лише митцю. Кожна людина може вдосконалювати своє відчуття прекрасного. Здатність відчувати красу відрізняє людину від тварини. Мистецтво виховує цілісну та гармонійну людину. “Краса мусить спрямувати людей на шлях істини”, – був переконаний митець.
Тургенев сам выступал за освобождение крестьян от крепостной зависимости. И это можно понять по рассказу «Муму».
Герасим-обычный крестьянин, который попросту не может противоречить барыне. У него не только ограниченные права, но и возможности(отсутсвие речи). Из-за жестокости барыни и своего статуса он собственными руками убивает Муму. Он поступает так просто из-за безысходности, прекрасно понимая, что он не может не подчиниться приказу. Сейчас нам, наверное, трудно оправдать его поступок.
P.S. Писала своими словами (без интернета), поэтому не суди строго. Если чего-то не хватает-добавь сам. Надеюсь, сама суть понятна) Удачи!
Автор показывает тяжелые минутыжизни человека, сомнения, потерю веры.. В этот момент его искушает враг родачеловеческого. «Дух насилия и мрака» назван кровавым - не только потому, что онпровоцирует людей не кровопролитие, но и от кровавых ран, нанесенных душе грехами.К ним, к смерти и погибели, подталкивает Сатана. «Могильный демон» шепчет, чтонет уже смысла думать о Раз уж человек не заботился о своей душе, то нетмасла добрых дел для поддержания в ней огня - Святого духа, полученного прикрещении. Да и зарю – Воскресение - он ждет зря не воскреснет! Сатана, празднуя победу, ужетрубит в смертный рог. Душа, сложив крылья, мятется и не может противостоятьдемону. Для нее Христос еще не воскрес! Кубок брачной славы – соединения сГосподом - «смутился». Оно стало для души недостижимым, пока рассвет Воскресения не окраситкруговой кубок (Чашу) цветом крови,пролитой Женихом во искупление греха. Возможно, автор говорит опосмертных событиях, когда душа уже не может ничего изменить в своей судьбе, И Клюев предупреждает читателя, что одобродетели надо было заботиться при жизни! Но мне кажется, что первая мояверсия ближе к его замыслу. " Чертог украшенный" пуст - «ПОКА». Христос ещевоскреснет! Душа ведь в сокрушении поет обезмолвии в брачных чертогах, о том, что разрушила возможность своегопребывания в Царствии небесном. Она хочет видеть Жениха, стремится к нему. Значит,еще не все потеряно. Может, демон, как обычно, лжет? Камень гробницы и стражавозле нее – не препятствие Всемогущему Жениху! И последняя капелька масла в лампаде ещеосталась?!
Ода “До радості” (нім. “Ode an die Freude”) була написана 25-річним Фрідріхом Шиллером у 1785 році для дрезденської масонської ложі під впливом його друга Хрістіана Кьорнера. У ній головною є ідея єдності всіх людей. Попри майбутню популярність вірша, сам Шиллер негативно відгукувався про нього в листі до Кьорнера у 1800 році, зазначаючи, що ода “далека від реальності”, що вона важлива й цікава “можливо, для нас, але не для світу, не для мистецтва поезії”. Проте сучасників Шиллера, що завжди захоплювалися силою духу молодого поета, його непримиренністю до будь-яких форм тиранії, вразила особлива емоційність вірша, свіжість почуттів та пафосне звучання вірша, шо підняв, як прапор, одну із провідних ідей Просвітництва – рівність, братерство і єдність усіх народів світу.)Ода “До радості” – справжній шедевр, одна із вершин світової поезії. У цьому вірші поет зумів передати душевне піднесення, яке виражало не лише очікування царства розуму й свободи напередодні Великої французької революції, а й споконвічне прагнення людства жити в радісній згоді й мирі. Нечасто буває, щоб ліричний вірш набував такого глибокого філософського змісту і по-справжньому світової слави.
Тема радості від людської співдружності широко розгортається у вірші, набуваючи різних варіацій і філософського змісту: радість – рушійна пружина світу, радість пробуджує дружбу.
На думку Шиллера, у Всесвіті найбільшими цінностями є краса, любов і гармонія. Але люди, на жаль, не пам’ятають про це, бо ворогують одне з одним, забули про щирість почуттів, втратили вміння радіти, відірвалися від природи. Саме ця думка висловлена у вірші “До радості”. За Шиллером, лишився єдиний шлях, яким можна повернути людину до стану первісної гармонії. Це – мистецтво. Поет вважав, що краса доступна не лише митцю. Кожна людина може вдосконалювати своє відчуття прекрасного. Здатність відчувати красу відрізняє людину від тварини. Мистецтво виховує цілісну та гармонійну людину. “Краса мусить спрямувати людей на шлях істини”, – був переконаний митець.
Объяснение: