Ідея «Самійло Кішка»: возвеличення мужності, стійкості, віри у перемогу (Самійло Кішка, козаки); засудження зрадництва, підступності, прагнення до ситого життя (Лях Бутурлак).
«Самійло Кішка» сюжет
Ця дума про перебування козаків у турецькій неволі. Самійла Кішку змальовано запорізьким гетьманом, який разом із козаками 25 років знаходився у неволі. Протилежний йому персонаж Лях Бутурлак — зрадник і людина слабкої вдачі. Він не витримує знущань і страждань і стає ключником на галері, і вірним слугою турецького паші, який командує цією галерою. Лях Бутурлак підмовляє Самійла Кішку до зради, але гетьман відкидає цю пропозицію, а натомість при зручній нагоді разом із козаками знищує сторожу, захоплює галеру і повертається на рідну землю. У думі протиставлено образ справжнього героя, вірного Батьківщині, слабкодухому зраднику.
Основна частина: визволення козаків із неволі, боротьба з ворогом.
Объяснение:
«Степь чем далее, тем становилась прекраснее… Ничего в природе не могло быть лучше. Вся поверхность земли представлялась зелёно-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов. Сквозь тонкие, высокие стебли травы сквозили голубые, синие и лиловые волошки; белая кашка зонтикообразными шапками пестрела на поверхности; занесённый бог знает откуда колос пшеницы наливался в гуще… Чёрт вас возьми, степи, как вы хороши!…»
«По небу, изголуба-тёмному, как будто исполинскою кистью наляпаны были широкие полосы из розового золота; изредка белели клоками лёгкие и прозрачные облака, и самый свежий, обольстительный, как морские волны, ветерок едва колыхался по верхушкам травы и чуть дотрагивался до щёк. Вся музыка, звучавшая днём, утихала и сменялась другою. Пёстрые суслики выползали из нор своих, становились на задние лапки и оглашали степь свистом. Трещание кузнечиков становилось слышнее. Иногда слышался из какого-нибудь уединённого озера крик лебедя и, как серебро, отдавался в воздухе».
все
Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульетту" - цими словами герцога закінчується трагедія Шекспіра "Ромео і Джульєтта". Так, історія ця має дуже сумний кінець: гинуть зовсім молоді головні герої - Ромео Монтеккі та Джульєтта Капулетті, а також троє інших персонажів трагедії. Але ж, з іншого боку, над тілами дітей, що так трагічно загитнули, знатні веронські родини Монтеккі і Капулетті остаточно припиняють ворожнечу, яка йшла кілька сторічь.Саме ця багатовікова ворожнеча і "вбила" закоханих - якщо б не вона, ця iсторія могла б не стати трагедією.
Не вбили б себе закохані юнак і дівчина (а самогубство - страшний гріх, тоді самогубців взагалі ховали за межами кладовищ). Не гинули б сторіччами люди з обох родин у сутечках, не лилася б кров. Г може, життя Ромео і Джульєтти не обірвалися б так рано й трагічно. Але сталося так, як сталося, і вже більше чотирьохстот років (трагедія була написана близько 1595 року) "Ромео і Джульєтта" залишаються гімном палкому і щирому коханню- коханню, яке є сильнішим навіть за смерть.