Почему огурцы бывают с пупырышками?
Жили-были огурец и капуста. Один раз говорит огурец:
- Капуста, капуста! Я пойду купаться. А ты со мной?
Отвечает ему капуста:
- Конечно, я с тобой!
Идут они, идут, пришли. Смотрят на воду, а та красивая, прозрачная, голубая!
Огурец говорит:
- Я прыгну первым!
Прыгнул он, а капуста начала раздеваться. А в это время огурец ракушки на дне собирал. Вынырнул он из воды и говорит капусте:
- Давай быстрее раздевайся, я уже много ракушек на дне набрал!
Пока капуста раздевалась, огурец купался и покрылся пупырышками. Капуста испугалась и убежала домой.
Почему огурец пупырчатый?
Жил да был зелёный огурец. И был у него старший брат-кактус. И очень они были похожи, но одно различие всё-таки было между ними. У кактуса были длинные,длинные иголки, а у огурца таких не было.
Сидит однажды младший брат, пригорюнился. Кактус у него и спрашивает:
-Что не весел, голову повесил?
-Да вот,-говорит,-хочу, чтобы у меня такие же иголки, как у тебя. Во всём быть хочу на тебя похожим.
-Не беда,-отвечает ему кактус,- это мы исправим. Подарю я тебе несколько своих семечек. Принимай их по одной три раза в день. Эффект должен быть исключительным!
Только вот выросли у огурца не иголки, а маленькие пупырышки. Но он никогда не отчаивался, потому что знал, что он самый счастливый огурец на свете, что светит ему каждый день солнце!
Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.