На всякого, хто хоч раз прочитав повість М.В.Гоголя «Страшна помста», вона справляє незабутнє враження. Безсумнівно, це одне з найбільш яскравих і барвистих полотен великого майстра. У «Страшної помсти» проявився гарячий інтерес письменника до минулого Русі, до історії визвольної боротьби малоросійського народу проти польської шляхти, і це зближує її з патріотичним епосом Гоголя - «Тарасом Бульбою». В.Г. Бєлінський, маючи на увазі героїчне звучання повісті, порівнював «Страшну помсту» з «Тарасом Бульбою». «Обидві ці величезні картини, писав він, показують, до чого може підноситися талант м. Гоголя.». Інтерес до фольклору, до народної творчості виник у Гоголя дуже рано. Дитяча любов до народних казок, легенд, переказів і пісень з роками переросла в свідому схильність до зображення подій російської історії. «Страшна помста» витримана в тонах народної легенди та малоросійських історичних дум. Повість насичена фольклорними образами, порівняннями та епітетами, написана напевной ритмічною прозою, що нагадує ритм народних сказань. Особливо приголомшує фінал повісті, коли чудовий, закутий у лати велетень - богатир, скидає з захмарного Криван в бездонну прірву великого грішника-чаклуна! Звідки, з яких глибин часу прийшов до Гоголя і до нас цей дивовижний вершник-велет, дрімаючий століттями в Карпатах, безпристрасно чекає свого часу, коли він нарешті зробить велике відплата над цілим родом лиходіїв, зрадників і злочинців Руської землі? Олександр Миколайович Афанасьєв цілком обгрунтовано вважав, що перекази про велетнів властиві всім індоєвропейським народам і сягають корінням в найдавніший пласт індоєвропейської міфологіі3. Чи відноситься це і до карпатського велетню? Питання, може бути, і залишився б без відповіді, якби не аналогії в переказах русинів півночі Молдавії. Там ми теж знаходимо образи велетів, що чекають на вершинах Карпат години виконання своєї великої місії. Особливо близький до гоголівського вершнику міфічний предок русинів - Сватагорь, велетень-богатир, прихований хмарами найвищої вершини Карпат. Це той самий Святогор, герой давньоруського билинного епосу, випадково виявленого в 1860 році П.Н, Рибниковим в переказах насельників далекої північної околиці Росії, що живуть під Архангельськом, на Північній Двіні і на берегах Льодовитого океану. Однак між русинським і північноруських образами Святогора є й істотні відмінності. Русинський цикл переказів про Святогора не знає Іллі Муромця, не знає про загибель богатиря в зачарованому труні і дуже чітко прив'язаний до святих гір - Карпат. Ймовірно, північноруських билини являють собою більш пізні накладення на загальноросійське переказ, що виникло в історичних і географічних реаліях Київської Русі X-XI ст.
Творчество Николая Носова имеет большое значение в детской литературе. Особенно его замечательная откликнуться на актуальные проблемы воспитания и умение в эмоциональной, занимательной форме решать важные морально-этические проблемы.
Николай Носов, писатель яркого юмористического таланта, считал, что дети начинают понимать шутки очень рано, до двух лет, и что смешит нарушение порядка вещей, только что ими усвоенного. Вообще у книг Носова, как правило, два адреса - ребенок и воспитатель. Воспитателю Носов понять мотивы и побуждения поступков ребенка, а значит, и найти более тонкие воздействия на него. Ребенка он воспитывает смехом, а это, как известно, лучший воспитатель, чем любое назидание.
Я сидел дома и делал уроки. Вдруг ко мне прилетел маленький человечек и сел на люстру в комнате и стал раскачиваться. Я испугался и встал. Мне хотелось позвать маму, но я был дома совершенно один. Он увидел, что мне стало страшно, тихо сказал: - Чего ты испугался? Я немного посижу у тебя и снова улечу. Просто мне нужно набраться сил. Я стал смелее и ответил ему шепотом: - А ты откуда? Кто ты? Он улыбнулся и спрыгнул ко мне на стол. - Я- с далекой планеты, делал перелет и у меня закончились силы. Я недавно подхватил вирус , вот и заболел. Но сейчас у меня все уже хорошо. А мое имя...Оно покажется для тебя странным и непонятным, зачем тебе его знать? Зови меня просто Суруб. Меня так называют мои друзья. Он поднялся и стал летать по комнате и садиться то тут, то там. - А я - Толя. Я в 4 классе. Моя мама ушла в магазин. Ты прилетел ко мне в гости,Суруб? - Да,Толя,да. Я про тебя все знаю. Вот сегодня тебя вызывали к доске и ты получил двойку. Ты вчера не выучил стих, потому что долго играл с ребятами. - Как?Откуда? Я тебе ничего не говорилМама тоже пока не знает...Но вот когда узнает - Не бойся, ты сегодня выучишь этот прекрасный стих и завтра его расскажешь уже на 5. Я это знаю. А теперь, мой друг, мне пора. Меня уже заждались. Прощай!- он коснулся моей руки и улетел. Я на прощание успел ему крикнуть: -Прилетай еще,Суруб!
На всякого, хто хоч раз прочитав повість М.В.Гоголя «Страшна помста», вона справляє незабутнє враження. Безсумнівно, це одне з найбільш яскравих і барвистих полотен великого майстра. У «Страшної помсти» проявився гарячий інтерес письменника до минулого Русі, до історії визвольної боротьби малоросійського народу проти польської шляхти, і це зближує її з патріотичним епосом Гоголя - «Тарасом Бульбою». В.Г. Бєлінський, маючи на увазі героїчне звучання повісті, порівнював «Страшну помсту» з «Тарасом Бульбою». «Обидві ці величезні картини, писав він, показують, до чого може підноситися талант м. Гоголя.».
Інтерес до фольклору, до народної творчості виник у Гоголя дуже рано. Дитяча любов до народних казок, легенд, переказів і пісень з роками переросла в свідому схильність до зображення подій російської історії. «Страшна помста» витримана в тонах народної легенди та малоросійських історичних дум. Повість насичена фольклорними образами, порівняннями та епітетами, написана напевной ритмічною прозою, що нагадує ритм народних сказань. Особливо приголомшує фінал повісті, коли чудовий, закутий у лати велетень - богатир, скидає з захмарного Криван в бездонну прірву великого грішника-чаклуна!
Звідки, з яких глибин часу прийшов до Гоголя і до нас цей дивовижний вершник-велет, дрімаючий століттями в Карпатах, безпристрасно чекає свого часу, коли він нарешті зробить велике відплата над цілим родом лиходіїв, зрадників і злочинців Руської землі? Олександр Миколайович Афанасьєв цілком обгрунтовано вважав, що перекази про велетнів властиві всім індоєвропейським народам і сягають корінням в найдавніший пласт індоєвропейської міфологіі3. Чи відноситься це і до карпатського велетню?
Питання, може бути, і залишився б без відповіді, якби не аналогії в переказах русинів півночі Молдавії. Там ми теж знаходимо образи велетів, що чекають на вершинах Карпат години виконання своєї великої місії. Особливо близький до гоголівського вершнику міфічний предок русинів - Сватагорь, велетень-богатир, прихований хмарами найвищої вершини Карпат. Це той самий Святогор, герой давньоруського билинного епосу, випадково виявленого в 1860 році П.Н, Рибниковим в переказах насельників далекої північної околиці Росії, що живуть під Архангельськом, на Північній Двіні і на берегах Льодовитого океану. Однак між русинським і північноруських образами Святогора є й істотні відмінності. Русинський цикл переказів про Святогора не знає Іллі Муромця, не знає про загибель богатиря в зачарованому труні і дуже чітко прив'язаний до святих гір - Карпат. Ймовірно, північноруських билини являють собою більш пізні накладення на загальноросійське переказ, що виникло в історичних і географічних реаліях Київської Русі X-XI ст.