Читая первые сцены комедии, сразу же знакомишься с Митрофанушкой, сыном помещиков Простаковых. Первое чувство — смех. Разве можно не смеяться над обжорой, который всю •ночь страдает после обильного ужина, но утром опять не лишает себя удовольствия проглотить несколько подовых булок? Смешон Митрофан и своей неповоротливостью, и необходимостью в свои годы иметь рядом няньку, и скудостью ума, и бедностью речи.
По чем ближе узнаешь Митрофанушку, тем суровее становится отношение к нему. Убеждаешься, что не такой уж и безвредный этот обжора, лишенный ума и совести. И если еще вызовет улыбку Митрофан на уроке или на экзамене перед Стародумом, то это уже смех, к которому примешивается чувство страха: ведь за Митрофанушкой — будущее, он будет править людьми, строить жизнь государства. А что может быть страшнее, чем если судьбу народа и страны будут решать подобные Митрофану люди — тупые, ограниченные, не обремененные ни порядочностью, ни воспитанностью, ни духовностью?
И уж совсем страшен Митрофан по отношению к окружающим. Получивший уроки жестокости и грубости от матери, он неуважительно относится к отцу, к самой матери, а слуг и вообще за людей не считает. Даже Еремеевну, которая вырастила и вскормила его и готова жизнь за него отдать, Митрофан оскорбляет и унижает. Его. неблагодарность близким людям, грубость и цинизм вызывают отвращение. Можно с уверенностью сказать, что Митрофанушка куда более опасен, чем смешон.
Объяснение:
В финале комедии он просто безобразен, лишен всего человеческого. Судьбу недоросля теперь решает Правдин, отправляя его на службу, и можно только представить, сколько зла может принести людям Митрофанушка. Помните слова Стародума: «Невежда без души— зверь»? Это и о Митрофане — потерянном для общества человеке, страшном своим бездушием и невежеством, Митрофане, который никогда не станет лучше, потому что ума ему не дали, а душу забрали.
Ім'я Роберта Шеклі добре відоме прихильникам літературної фантастики. Перу цього письменника належать десятки романів і повістей. Декілька його творів було екранізовано, а деякі — зокрема, роман «Координати чудес» та оповідання «Абсолютна зброя» — навіть дали назви популярним книжковим серіям. Коли Шеклі запитали, який винахід є найнеобхіднішим для людства, він промовив лише два слова: «Людське серце». Цю просту й мудру водночас відповідь американського письменника-фантаста можна вважати гаслом його творчості. Роберт Шеклі народився 16 липня 1928 р. в Нью-Йорку, дитинство і юність його минули в місті Мейплвуді. Після закінчення школи Роберт працював розсильним, буфетником, садівником, а в 1946-1948 pp. у складі американських військ як редактор полкової газети перебував у Кореї. Далі були роки навчання в Нью-Йоркському університеті, де Шеклі здобував інженерну освіту й відвідував літературний курс. Потім — робота на авіаційному заводі, яка, утім, тривала недовго, адже успішні публікації переконали автора-початківця присвятити себе творчості, якою він марив змалечку. У 1950-х роках Шеклі став відомим як автор яскравих фантастичних оповідань. Багато з них увійшло до бібліотеки найпопулярніших творів наукової фантастики. Літературознавча довідка Наукова фантастика — різновид художньої літератури, основною темою якої є дослідження й прогнозування наслідків досягнень науково-технічної думки. Сюжети таких творів зазвичай побудовано на певному науковому припущенні. Змальовуючи фантастичні картини майбутнього, письменники-фантасти, як правило, розкривають реальні проблеми сучасного суспільства. Найкращі твори наукової фантастики порушують вагомі морально-філософські питання. До таких, зокрема, належать книжки Веллса, Беляєва, Бредбері, Азімова, Шеклі, братів Стругацьких та інших. Консультація професора Філологова Наукова фантастика — це не лише різновид художньої літератури, а й потужний літературний рух з власними часописами, сайтами, з'їздами шанувальників і палкими дискусіями. Колись у науково-фантастичних творах ішлося про новітні відкриття й винаходи. Однак нині, коли досягнення науки й техніки випереджають найбурхливішу фантазію, письменники здебільшого зосереджують увагу на дослідженні людського суспільства. Слово «наукова» у визначенні різновиду фантастичної літератури із часом набуло нових значень. Сучасна художня фантастика не лише розповідає про наукові досягнення, але й активно користується окремими науковими методами, як-от: розробкою гіпотез, розумовим експериментом тощо. Літературна кухня Характерні ознаки творів Р. Шеклі Фантазії Шеклі оригінальні й дотепні. Так, невтримна уява письменника «створила» зореліт, члени екіпажу якого водночас є його «складовими» (разом вони утворюють злагоджений «біомеханізм»). Не менше вражає і образ кібернетичного суспільства, яке ловить злочинців з до електронного «стерв'ятника», а згодом переживає «кінець світу», що супроводжується битвою кіберангелів з кібердемонами. А ще Шеклі вигадав досконалу суперзброю, виготовлену з людської агресії... Ці та інші картини насичені сумним гумором і водночас цілком серйозним змістом, який вияскравлює і небезпечні глибини людської свідомості, і можливі загрози наукових відкриттів, і певні філософські питання. Завдяки цьому твори Шеклі наближаються до притч, пройнятих глибокою тривогою за долю людини. Перевірте себе 1. Що ви знаєте про життя й творчість Шеклі? 2. Схарактеризуйте фантастичні твори цього письменника. 3. Дайте визначення поняття «наукова фантастика». 4. Подискутуйте! Перечитайте подану на початку розділу відповідь Шеклі на запитання, який винахід є нині найпотрібнішим. Як ви зрозуміли думку письменника? Чи погоджуєтеся ви з нею? Прокоментуйте свою відповідь.
Какому отношению к природе можно поучиться у наших далёких предков Читая о том, как жили люди столетия и даже тысячелетия назад, нельзя не заметить, что все они очень бережно относились к природе. Неудивительно: ведь наши предки были гораздо ближе к природе, чем мы теперь. Они ощущали себя частью природы, поэтому понимали: губить природу - это рубить сук, на котором сидишь. Ведь если выловить всю рыбу в реке или озере, то на следующий год ее не станет, и будешь голодать. Если выбить всю дичь в лесу, будет то же самое. Не затушил в лесу костер - сгорел лес, неоткуда брать грибы и ягоды, негде охотиться. Вроде бы это все само собой разумеется, но как иногда не хватает современным людям подобного отношения к природе! Нам в самом деле есть чему поучиться у наших далеких предков.
Читая первые сцены комедии, сразу же знакомишься с Митрофанушкой, сыном помещиков Простаковых. Первое чувство — смех. Разве можно не смеяться над обжорой, который всю •ночь страдает после обильного ужина, но утром опять не лишает себя удовольствия проглотить несколько подовых булок? Смешон Митрофан и своей неповоротливостью, и необходимостью в свои годы иметь рядом няньку, и скудостью ума, и бедностью речи.
По чем ближе узнаешь Митрофанушку, тем суровее становится отношение к нему. Убеждаешься, что не такой уж и безвредный этот обжора, лишенный ума и совести. И если еще вызовет улыбку Митрофан на уроке или на экзамене перед Стародумом, то это уже смех, к которому примешивается чувство страха: ведь за Митрофанушкой — будущее, он будет править людьми, строить жизнь государства. А что может быть страшнее, чем если судьбу народа и страны будут решать подобные Митрофану люди — тупые, ограниченные, не обремененные ни порядочностью, ни воспитанностью, ни духовностью?
И уж совсем страшен Митрофан по отношению к окружающим. Получивший уроки жестокости и грубости от матери, он неуважительно относится к отцу, к самой матери, а слуг и вообще за людей не считает. Даже Еремеевну, которая вырастила и вскормила его и готова жизнь за него отдать, Митрофан оскорбляет и унижает. Его. неблагодарность близким людям, грубость и цинизм вызывают отвращение. Можно с уверенностью сказать, что Митрофанушка куда более опасен, чем смешон.
Объяснение:
В финале комедии он просто безобразен, лишен всего человеческого. Судьбу недоросля теперь решает Правдин, отправляя его на службу, и можно только представить, сколько зла может принести людям Митрофанушка. Помните слова Стародума: «Невежда без души— зверь»? Это и о Митрофане — потерянном для общества человеке, страшном своим бездушием и невежеством, Митрофане, который никогда не станет лучше, потому что ума ему не дали, а душу забрали.