Объяснение:
Характеристика Леграна з цитатами
“Він походив із давнього гугенотського роду і колись був маєтний. Але ціла низка знегод довела його мало не до вбозтва, і, щоб уникнути принижень, неминучих при втраті багатства, він вибрався з Нью-Орлеана, міста своїх предків, і поселився на Салівеновому острові поблизу Чарльстона в штаті Південна Кароліна.”
“Легран здобув добру освіту, мав надзвичайно сильний розум, але був заражениймізантропією, і раз у раз то проймався запалом, то впадав у меланхолію. У нього було багато книжок, хоча заглядав до них він рідко, натомість воліючи ходити на полювання та ловити рибу або блукати над берегом і в миртових заростях, де вишукував різні мушлі й комахи. Його колекції комах позаздрив би навіть Сваммердам. “
«…у вдачі цього відлюдника чимало було такого, що збуджувало цікавість і викликало повагу.”
“-Цей жук принесе мені багатство, — вів він далі, переможно посміхаючись, — поверне мені мої родові маєтності.”
“— Та, щиро кажучи, мене трохи роздратували ваші натяки, що я, мовляв, з’їхав з глузду, тож я нишком поклав собі відплатити вам невеличкою містифікацією. Через це я й вимахував жуком, і через це ж таки надумав опустити його з дерева. До речі, на цей намір наштовхнуло мене якраз ваше зауваження, що жук дуже важкий.”
Характеристика Джупітера
“Леграна звичайно супроводив старий негр, на ім’я Джупітер. Відпущений на волю ще до того, як зубожіла господарева родина, він, одначе, уважав своїм обов’язком і далі залишатися при молодому «маса Вілові», і ні добром, ні злом його не можна було від цього відвернути.”
“Мій господар ні на що не нарікає. Тільки чого він снується цілі дні отак похнюплено, а сам білий- білий став як полотно? I чого він усе щось рахує та рахує?..”
“… ще не бувало такого дерева, щоб Джуп на нього не виліз, — просто сказав негр.”
“— Авжеж знаю, я добре знаю, де в мене ліва рука. Це та, що я нею дрова рубаю.”
“Джупітерове обличчя на кілька хвилин зблідло, мов смерть, — якщо взагалі може збліднути негр. Він стояв не просто приголомшений, а ніби аж громом уражений. А тоді раптом упав навколішки в ямі, занурившись руками по лікті в золото, та так і завмер, немовби розкошуючи в цій незвичайній купелі. ” (коли вони знайшли скарби)
Семен Иванов служит сторожем на железной дороге. Он человек бывалый, но не слишком удачливый. Девять лет назад, в 1878 г., побывал на войне, воевал с турками. Ранен не был, но здоровье потерял.
Вернулся в родную деревню — хозяйство не задалось, сынишка умер, и поехали они с женой на новые места счастья искать. Не нашли.
Встретил Семен во время скитаний бывшего офицера своего полка. Тот признал Семена, посочувствовал и нашёл ему работу при железнодорожной станции, над которой начальствовал.
Получил Семен будку новую, дров сколько хочешь, огород, жалованье — и стали они с женой хозяйством обзаводиться. Работа Семену была не в тягость, и весь свой участок пути он держал в порядке.
Познакомился Семен и с соседом Василием, присматривавшим за смежным участком. Стали они, встречаясь на обходах, толковать.
Семен все свои беды да неудачи переносит стоически: «Не дал бог счастья». Василий же считает, что его жизнь так бедна, потому что на его труде наживаются другие — богачи и начальники, все они — кровопийцы и живодёры, и всех их он люто ненавидит.
Меж тем приезжает важная ревизия из Петербурга. Семен на своём участке все загодя в порядок привёл, его похвалили. А на участке Василия все иначе обернулось. Тот уже давно был в ссоре с дорожным мастером. По правилам, у этого мастера надо было просить разрешение на огород, а Василий пренебрёг, посадил капусту самовольно — тот и велел выкопать. Озлился Василий и решил на мастера большому начальнику. Да тот не только жалобы не принял, а на Василия же накричал и по лицу ударил.Бросил Василий будку на жену — и поехал в Москву искать управы теперь уже на этого начальника. Да, видно, не нашёл четыре дня, встретил Семен на обходе жену Василия, лицо от слез опухло, а разговаривать она с Семеном не пожелала.
Как раз в это время Семен пошёл в лес тальника нарезать: он из него дудки на продажу делал. Возвращаясь, около железнодорожной насыпи услышал странные звуки — будто железо об железо позвякивает. Подкрался поближе и видит: Василий поддел рельс ломом и путь разворотил. Увидел Семена — и прочь бежать.
Стоит Семен над развороченным рельсом и не знает, что делать. Голыми руками его на место не поставишь. Ключ и лом у Василия — но сколько не звал его Семен вернуться — не дозвался. Скоро должен идти пассажирский поезд.
«Вот на этом закруглении он с рельса и сойдёт, — думает Семен, — а насыпь высоченная, одиннадцать сажен, повалятся вниз вагоны, а там дети малые...» Бросился было Семен бегом в будку за инструментом, но понял, что не успеет. Побежал обратно — вон уже и свисток дальний слышен — скоро поезд.
Тут ему точно светом голову осветило. Снял семен шапку, вынул из неё платок, перекрестился, ударил себе в правую руку ножом повыше локтя, брызнула струя крови. Намочил он в ней свой платок, надел на палку (тальник, что из леса принёс, пригодился) — и поднял красный флаг — сигнал машинисту, что надо остановить поезд.
Но, видно, слишком глубоко поранил Семен руку — кровь хлещет не унимаясь, в глазах у него темнеет и только одна мысль в голове , Господи, пошли смену».
Не выдержал Семен и лишился сознания, упал на землю, но не упал флаг — другая рука подхватила его и высоко поднимает навстречу поезду. Машинист успевает затормозить, на насыпь выскакивают люди и видят человека в крови, лежащего без памяти, а рядом другого, с кровавой тряпкой в руке...
Это Василий. Он обводит собравшихся глазами и говорит: «Вяжите меня, я рельс отворотил».