У гуманістичному середовищі виник новий ідеал особистості, породжений світськими та класичними прагненнями цього світогляду. Згаданий ідеал було розвинуто в гуманістичній літературі.
Объяснение:
Усі їхні міркування були пройняті однією головною ідеєю — схилянням перед розумом та його творчої міццю. Розум — це безцінний дар природи, який відрізняє людину від усього сущого, робить її богоподібною. Для гуманіста мудрість була вищим благом, доступним людям, і тому своїм найважливішим завданням вони вважали пропаганду класичної літератури. В мудрості та пізнанні, вірили вони, людина знаходить справжнє щастя — і в цьому полягала її справжня шляхетність.
На відміну від середньовічного та феодального ідеалу особистості (релігійного та станового), новий, гуманістичний ідеал мав чітко виражену світську та соціальну орієнтацію. Гуманісти, спираючись на спадок античності, відкидають значення походження в оцінці гідності людини, яке тепер залежить від її індивідуальних якостей.
Развитие литературы в период 1950 — 1980-х годов связано прежде всего с восстановлением принципов реалистического искусства. Процесс этот был обусловлен общественно-историческими обстоятельствами. Литература восстанавливала утраченное соцреализмом 1940 — 1950-х годов социально-аналитическое начало, а многие явления социально-экономического, политико-идеологического характера в действительности были далеки от идеала и нуждались в серьезном осмыслении. Богатейшими возможностями художественных средств реализма пользовались такие прозаики, как Ю. В. Трифонов, Ю. П. Казаков, А. И. Солженицын, В. П. Астафьев, С. П. Залыгин, В.М. Шукшин, В. Г. Распутин, Ю. В. Бондарев и др. При этом неотъемлемой частью литературного процесса 1950 — 1960-х годов являлись «нетрадиционные» для соцреализма модернистские и авангардистские тенденции.
Объяснение: