Повість-казка Ю. Винничука — твір, на мою думку, непростий. Він змушує читача замислилися над багатьма питаннями буття. Зокрема в повісті порушені одвічні морально-етичні проблеми: добро і зло, життя та смерть, любов і ненависть, дружба і зрада, прекрасне і потворне. Одна з основних проблем — це доцільність самопожертви й проблема вибору.
На перший погляд, усе зрозуміло. Дракон Грицько є втіленням добра, він здатний на самопожертву заради дружби та кохання, нехтуючи інстинктом самозбереження. Адже самопожертва — це риса, протилежна егоїзмові, коли людина жертвує собою, своїми особистісними інтересами задля єдиної мети, заради благополуччя інших. Тому Грицько під час поєдинку навмисно піддається й гине від списа джури лицаря Лавріна... А незадовго до цього помирає від старості мудрий пустельник, який навчив дракона грамоти. Отже, здається, підступний князь досяг своєї мети, зло перемогло добро. Але якщо замислитися, то не все так однозначно у творі Ю. Винничука. Адже автор не дарма показує нам страждання підлого володаря, який усвідомив свою помилку й гірко про неї. Ми бачимо, як кається князь біля могил дракона та пустельника, називаючи їх найкращими друзями. Лицар Лаврін під час поєдинку дивним чином зумів розпізнати добру натуру дракона та відмовився знищувати його. Таким чином, у князівстві залишилися розумні, чесні, добрі люди! Настуня одружується не з чоловіком, якого дібрав їй батько, а з джурою, у якого сама закохалася. Врешті-решт, залишилися романтичні вірші дракона Григорія, які здатні пробуджувати в мешканцях Люботина найкращі почуття.
Отже, можу зробити такий висновок: незважаючи на те, що позитивні персонажі казки-повісті „Місце для дракона“ гинуть, перемагає все ж таки добро, а не зло. Автор доводить нам, що життя жодної світлої особистості не проходить даремно, вона залишає після себе добрий слід на землі, у душах інших людей. І далі вже від них залежатиме, яким шляхом вони прямуватимуть — світла чи темряви!
Объяснение:
Хлестаковщина в современном мире
После бурного успеха комедии Николая Васильевича Гоголя "Ревизор" в 1836 году возникло даже новое слово "хлестаковщина". Происходит оно, как нетрудно догадаться, от фамилии персонажа комедии - Ивана Александровича Хлестакова. Хлестаковщиной стали называть определенное сочетание черт характера и человеческих качеств, делающих человека похожими на этого персонажа Гоголя.
Хлестаков - человек но крайне несерьезный и легкомысленный, склонный к вранью и хвастовству. Он живет одним днем, совершенно не думает о будущем, не просчитывает последствия своих поступков. Он любит роскошную жизнь, хотя сам беден как мышь.
Гоголь в свое время писал, что «Всякий хоть на минуту, если не на несколько минут, делался или делается Хлестаковым», то есть типаж этот был очень распространен.
Сейчас, присмотревшись к окружающим людям, легко понять, что дела обстоят точно так же. Хлестаковых в России 21-го века немало. Скажем, социальные сети кишат современными хлестаковыми - хвастунами и вралями всех мастей. А сколько их в Интаграмме! Хотя, в отличие от гоголевского персонажа, современные хлестаковы сознательно стараются выдать себя за других - показаться богаче, успешнее, умнее. Для многих людей в порядке вещей потратить все деньги на статусную вещь, а потом чуть ли не голодать. Рассказывать небылицы о своих успехах, путешествиях, знакомствах - и при этом быть обычным обывателем. Так что гоголевский Хлестаков не просто не вымер за почти двести лет - он, похоже, бессмертен.