Уповісті «тарас бульба» гогольстворив різні образи запорізьких козаків. велика увага він приділив синам тараса, остапові й андрію. і зовсім небагато написав об них матюкайу добутку ми вперше зустрічаємося з матір'ю, коли вона зустрічає своїх синів. «іда, сухорлява й добра мати їх, що стояла в порога й не встигла ще обійняти ненаглядних дітей своїх». серед сильних героїв повести ми побачили слабку, маленьку жінку, що любить своїх дітей і з повагою ставиться до свого чоловіка. коли тарас запитав у молодшого, чому він його не б'є, мати сказала: «..и прийде ж тобі в голову отаке, що б дитя рідне било батька.»вона дуже переживала, що вони так мало будуть будинку. «і мені не вдасться надивитися на них.» вона всю ніч не спала, дивилася на дітей своїх і не могла надивитися. «сини мої, сини мої милі! що буде з вами? що чекає »хоча в неї був чоловік і два сини, вона була самотня: дітей вона бачила рідко, а тараса « у рік два - три дні, і потім кілька років про нього не бувало слуху.» у молодості вона терпіла від тараса образи й навіть він неї бив, напевно вона була дуже гарна, але швидко постаріла. всю ніч мати сподівалася, що поїздка відкладеться, і її діти поживуть будинку. але цього не трапилося. «бідна бабуся, позбавлена останньої надії, унило поплелася в хату.»перед від'їздом тарас попросив матір благословити синів. «мати, слабка, як мати, обійняла їх, вийняла дві невеликі ікони, надягла їм, , на забувайте, синки, мати надішліть хоч звісточку про »коли тарас із остапом і андрієм їхали, вона вибігла за ними за ворота, як би знала, що більше ніколи не побачить їх. в образі матері остапа й андрія гоголь показав всіх жінок запоріжжя того суворого часу.
«Дубровский» (1832—1833). В последние годы жизни Пушкин в ряде своих произведений (и прежде всего в «Дубровском» и «Капитанской дочке» ) обращается к самой острой и злободневной проблеме русской действительности тех лет проблеме роста крестьянского недовольства, крестьянских восстаний. Это вызывалось как событиями, происходящими в русской жизни 30-х годов, так и эволюцией мировоззрения самого Пушкина, для которого мысль о крестьянском восстании стала одной из главных после поражения декабристов.
К концу лета 1832 г. у Пушкина возникает первоначальный замысел «Капитанской дочки», а в октябре того же года он начинает работать над романом «Дубровский». Таким образом, «Дубровский» и «Капитанская дочка» связаны были в сознании Пушкина, как звенья одной и той же цепи.
В «Дубровском» крепостники-помещики, продажные чиновники были изображены Пушкиным с реалистической точностью и конкретностью. Жестокий самодур Троекуров, внешне культурный князь Верейский даны на широком социально-бытовом фоне, что подчеркивало их типичность. Зато с неизменным и несомненным сочувствием нарисованы Пушкиным образы крестьян, в частности кузнец Архип с риском для жизни кошку после того, как он же поджег избу с находившимися там судейскими чиновниками. Крестьяне у Пушкина оказались более жизненно и психологически достоверными, чем их предводитель Владимир Дубровский, образ которого был создан в соответствии с традициями романтического искусства.
По существу, у Дубровского нет ничего общего с крестьянами. Он горит желанием отомстить Троекурову за личную обиду. Бунт же крестьян носит социальный характер. И закономерно, что как только восстание подавлено, Дубровский покидает своих крестьян. Очевидно, дальнейшие личные приключения Дубровского (они были намечены в сохранившихся планах) Пушкина уже не очень интересовали. Художественная структура романа получилась неоднородной: реалистическое изображение русской жизни с массой колоритных бытовых подробностей не сочеталось с традиционным образом «благородного разбойника», с которым были связаны всякого рода романтические приключения. Возможно, это ощущал и сам Пушкин, оставив роман незаконченным. К тому же в это время у него созревал другой замысел, возникший еще до начала работы над «Дубровским». Речь идет о «Капитанской дочке», связанной с «Дубровским» единством замысла: крестьянское восстание и место в нем дворянина.
ШИРИГАН АКАЦУКИ
БРАТ ИТАЧИ БРАТ ИТАЧИ