Воспоминания, как и сама абстрактная память, играют в жизни человека немаловажную роль, то и дело, направляя его, или предупреждая о чём то. Память – очень важный аспект в жизни любого человека, она позволяет ему, основываясь на прожитом опыте, руководствуясь им, выполнять различные дела, действия, и вообще, направлять свою жизнь в нужное русло.
Память сама по себе вещь неописуемая, которую просто так нельзя причислить ни к одной категории вещей в нашей жизни. Память начинает функционировать примерно с четырёх или пяти лет, и развивается и заполняется по мере взросления человека. Благодаря ей мы запоминаем всех людей вокруг, запоминаем дорогу от школы до дома, запоминаем важную информацию.
Память – своеобразный путеводитель по нашей жизни. Просто заглянув в нее, мы можем увидеть всё то, что с нами происходило в тот или иной отрезок времени. Конечно, мы можем не всё запомнить, но, как правило, важнейшие события из нашей жизни сохраняются в нашей памяти. И это одна и её прелестей.
Объяснение:
см пояснення.
Объяснение:
Це був чистий розбишака-халамидник.
Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька:
Наче біс який сидів у хлопцеві! Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.
Битись з ним і не пробуй,— перший по силі на всю вулицю.
Він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти.
А Федько, справді, щось надзвичайне виробляв на річці.
Федько продерся крізь юрбу, вибрав крижину і стрибнув.
— Держись, Только! Я зараз буду коло тебе!
Толя, чистенький, ніжний, з щічками, як проскура.
Толі холодно і страшно, але він не хоче, щоб його звали бабою.
Толя розтерявся: хотів бігти назад, але не можна — перед ним ціла смуга води.
Толі зробилось страшно.
Толя з жахом задирав голову то до мами, то до папи і жалібно говорив:
— Я не винен, я не винен...
Це був чистий розбишака-халамидник.
Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька:
Наче біс який сидів у хлопцеві! Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.
Битись з ним і не пробуй,— перший по силі на всю вулицю.
Він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти.
А Федько, справді, щось надзвичайне виробляв на річці.
Федько продерся крізь юрбу, вибрав крижину і стрибнув.
— Держись, Только! Я зараз буду коло тебе!
Толя, чистенький, ніжний, з щічками, як проскура.
Толі холодно і страшно, але він не хоче, щоб його звали бабою.
Толя розтерявся: хотів бігти назад, але не можна — перед ним ціла смуга води.
Толі зробилось страшно.
Толя з жахом задирав голову то до мами, то до папи і жалібно говорив:
— Я не винен, я не винен...