Відповідь:
За своє життя я встигла прочитати багато різних творів. Кожен із них по-своєму цікавий, про кожен можна багато говорити. Але я хочу зупинитися на творі, який прочитала цього літа. Це новела О. Генрі «Останній листок». Автор уславлює людську віру у життя, взаємодо , стверджує – не за яких умов не можна втрачати надію на краще.
Події новели відбуваються у сумній, сірій квартирі, де мешкають дві подруги-художниці. Уява хворої на пневмонію дівчини пов’язує залежність її життя з листям плюща, що опадає. З останнім опалим листочком воно скінчиться. Неймовірно, жахливо! Та Джонсі справді марніє щохвилини, рахуючи листочки, які цупко тримаються гілочки.
З таким ходом справ не може миритися подруга. Сью шукає до і знаходить її там, де, здавалося б, ні на що не можна сподіватися. Вчинок невдахи-художника Бермана врятував ситуацію: листочок, намальований ним на стіні будинку, не міг полетіти слідом за вітром тож й повернув Джонсі віру у те, що вона буде жити. Шкода лиш Бермана, який, застудившись під час роботи, помирає. Але, я гадаю. він буде жити у пам’яті дівчат, у шедеврі, який залишився на стіні, у свідомості читачів твору.
Новела «Останній листок» сповнила мене якимось неймовірними почуттями, не дитячими думками про своє життя. Я зрозуміла, як важливо вірити у життя, бути готовим до іншим у скрутну хвилину.
1) Он слишком отвык от домашней жизни и не мог сразу понять даже самых близких, родных людей. Иванов, отвыкший на фронте от всего, что не относилось к его непосредственному воинскому долгу, не может осознать, какая большая жизнь прожита Петрухой, ведь он сохранил для него, отца, семью, возвращал мать к реальным заботам о себе, о детях, когда Любовь Васильевна "обмирала по мужу".
2) Я считаю, что он просто оробел, когда встретился с семьей, и поэтому у него не было большой радости.
3)Может она имела ввиду то, что его слишком долго не было дома, что тут всё поменялось,и что он просто мог что-то забыть,чего-то не понимать