Життя без любові не життя, а існування за творами “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма”
“Життя без любові не життя, а існування за творами “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма”
Багато людей замислюються про філософський аспект кохання та його вплив на життя людини. Серед письменників, які завжди є творчими людьми, тема кохання піднімається ще частіше, зазвичай це відбувається в їхніх творах. Не чужа ця тема була і для українських письменників, зокрема, для Івана Котляревського та Григорія Квітки-Основ’яненка. У своїх творах “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма” автори розглядали питання кохання, як одну з найголовніших. Згідно зі змістом цих творів цілком можна прийти
до висновку, що без кохання життя ніяк не можна назвати повноцінним, оскільки воно є лише існуванням.
Якщо розглядати лише зміст, дуже схожими є п’єса “Наталка Полтавка” та повість “Маруся”. Там дві молоді дівчини були позбавлені можливості бути разом зі своїми улюбленими хлопцями з тієї причини, що матеріальні обставини розлучали їх. На прикладі двох цих дівчат автори прекрасно показують, що їх життя без коханих перетворилося на справжнє пекло – ніщо не могло їх втішити. Ніяк не можна називати це життям, це є справжнісіньким існуванням, якого ні одній людині побажати не можна. І якщо Наталка
таки стала щасливою разом зі своїм Петром, то Маруся так і не дочекалася Василя і померла від туги. Хіба це можна називати життям? Дещо складніше описане питання кохання у творах “Конотопська відьма” та “Енеїда”. Як мені здалося, в “Конотопській відьмі” герої були більшою мірою зосереджені на другорядних речах, в їх існуванні місця любові було дуже мало. Більш того, в деяких випадках те, що прийнято називати коханням, було замінено для них чарами Явдохи Зубихи. Все це в остаточному підсумку ні до чого доброго не призвело – практично всі герої цього твору залишилися ні з чим. В “Енеїді” питання кохання досліджено мало, але, на мою думку, там по-справжньому ніхто нікого не любив, а значить, і існування героїв цього твору мало небагато спільного зі справжнім і повноцінним життям.
Автори всіх вищезазначених творів добре розуміли життя і віддавали собі звіт в тому, що без любові час людини на Землі – це не життя, а існування. Я можу повністю погодитися з цією тезою. Крім того, необхідно відзначити, що, незважаючи велику кількість питань, порушених у творах, питанню кохання відведено важливе місце, не помітити це неможливо.
Общественное развитие России XVII в. значительно ускорилось. Страна вышла из кризиса, связанного со Смутой. В экономике и культуре отмечался неуклонный подъем. Росло число грамотных людей, Россия установила более тесные контакты с Западом, стали распространяться европейские философские учения. В городах появились новые ереси, росло недовольстве народа церковной политикой. Низкий моральный уровень духовенства (пьянство, невежество, мздоимство и др.) в то время был обычным явлением. Дошло до того, что церковные иерархи стали настоящими ростовщиками. Сам патриарх Иосиф грешил финансовыми операциями: после его смерти в 1652 г. нашли огромную по тем временам сумму (13 400 руб.) нигде не учтенных денег и еще много ценностей в виде залогов. Иосиф и многие из его окружения не стеснялись давать в долг, нередко при этом путали церковную казну с собственным келейным добром. Каков поп — таков и приход: отсюда понятно, почему в обществе отмечались те же пороки, а прихожане не хотели посещать богослужения, переходя в различные секты.
Государственная власть была обеспокоена положением в церкви. Еще в середине XVII в. вокруг царя сложился кружок "ревнителей благочестия" (протопопы Аввакум, Степан Вонифатьев, Иван Неронов, Федор Ртищев). Для унификации обрядов и церковных книг были приглашены славянские ученые, которые выявили принципиальные различия в официальном греческом и русском православии. Уже тогда проявились противоречия между "ревнителями благочестия" и "грекофилами". Последние настаивали на том, что креститься следует тремя пальцами, а также привести в соответствие с канонами иконы и богослужебные книги и заменить земные поклоны поясными (в противном случае назревал разрыв между русской и иными православными церквями). Сторонники "благочестия", наоборот, требовали следовать исконным обрядам, называя греческие образцы униатскими.
Алексей Михайлович оказался в числе сторонников реформы церкви по греческому образцу, его поддержал ставший патриархом Никон.
Никон (1605—1681) был незаурядной личностью. Родом из крестьян, он достиг вершин в духовной карьере, при поддержке царя, став Патриархом Московским и всея Руси (1652). Вскоре началась церковная реформа и последовавший за ней раскол. Циркуляром 1653 г. патриарх предписал приступить к реформе, начались репрессии против сторонников "старой веры". В кружке бывших единомышленников — "ревнителей благочестия" произошел раскол. Протопоп Аввакум отверг нововведения, став "старообрядцем", он олицетворял движение сторонников старой веры — "раскольников".
Никон возглавил официальное, реформаторское направление церкви, в 1654 г. он созвал Церковный Собор и заручился поддержкой царя (Алексей Михайлович во многом доверял патриарху). На Соборе Никон выступил с радикальных позиций: для укрепления своей церковной власти он не стал предпринимать попыток к примирению сторон, противники Никона подверглись гонениям. После Собора Никон интерпретировал в свою пользу ответ на реформы Греческого патриарха (1655) и консультации главы Антиохийской церкви. Заручившись поддержкой царя, Никон сконцентрировал в своих руках всю полноту церковной власти, для чего в 1655 и 1658 г. созывались соборы. Уже тогда поведение патриарха по отношению к царю предвещало разногласия в вопросе о власти. Однако тактичный Алексей Михайлович (Тишайший) избегал скандала.
Объяснение:
Життя без любові не життя, а існування за творами “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма”
“Життя без любові не життя, а існування за творами “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма”
Багато людей замислюються про філософський аспект кохання та його вплив на життя людини. Серед письменників, які завжди є творчими людьми, тема кохання піднімається ще частіше, зазвичай це відбувається в їхніх творах. Не чужа ця тема була і для українських письменників, зокрема, для Івана Котляревського та Григорія Квітки-Основ’яненка. У своїх творах “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма” автори розглядали питання кохання, як одну з найголовніших. Згідно зі змістом цих творів цілком можна прийти
до висновку, що без кохання життя ніяк не можна назвати повноцінним, оскільки воно є лише існуванням.
Якщо розглядати лише зміст, дуже схожими є п’єса “Наталка Полтавка” та повість “Маруся”. Там дві молоді дівчини були позбавлені можливості бути разом зі своїми улюбленими хлопцями з тієї причини, що матеріальні обставини розлучали їх. На прикладі двох цих дівчат автори прекрасно показують, що їх життя без коханих перетворилося на справжнє пекло – ніщо не могло їх втішити. Ніяк не можна називати це життям, це є справжнісіньким існуванням, якого ні одній людині побажати не можна. І якщо Наталка
таки стала щасливою разом зі своїм Петром, то Маруся так і не дочекалася Василя і померла від туги. Хіба це можна називати життям? Дещо складніше описане питання кохання у творах “Конотопська відьма” та “Енеїда”. Як мені здалося, в “Конотопській відьмі” герої були більшою мірою зосереджені на другорядних речах, в їх існуванні місця любові було дуже мало. Більш того, в деяких випадках те, що прийнято називати коханням, було замінено для них чарами Явдохи Зубихи. Все це в остаточному підсумку ні до чого доброго не призвело – практично всі герої цього твору залишилися ні з чим. В “Енеїді” питання кохання досліджено мало, але, на мою думку, там по-справжньому ніхто нікого не любив, а значить, і існування героїв цього твору мало небагато спільного зі справжнім і повноцінним життям.
Автори всіх вищезазначених творів добре розуміли життя і віддавали собі звіт в тому, що без любові час людини на Землі – це не життя, а існування. Я можу повністю погодитися з цією тезою. Крім того, необхідно відзначити, що, незважаючи велику кількість питань, порушених у творах, питанню кохання відведено важливе місце, не помітити це неможливо.
отметь лучшим!