Дослідники творчості Шекспіра стверджують, що в історії мистецтва немає іншого прикладу такої стійкої і тривалої популярності п’єси, ніж популярність шекспірівського «Гамлета». Майже триста років ця трагедія ставиться на сценах театрів усього світу. І кожне покоління, люди різних національностей шукають у ній відповіді на питання, що їх турбують. Секрет такого постійного інтересу до трагедії — у філософській глибині і гуманістичній насназі цього твору, в майстерності Шекспіра-драматурга, який втілив загальнолюдські проблеми в художні образи.
Образ Гамлета — центральний у трагедії Шекспіра. Вже на початку п’єси визначається головна мета цього героя — помста за вбивство батька. Відповідно середньовічним уявленням — це його обов’язок, але Гамлет — людина нового часу, він гуманіст, і жорстока помста суперечить його натурі. Щоб прийняти рішення, йому треба добре зважити, чи змінить що-небудь у світі смерть Клавдія. Навколо себе він бачить лише зраду і підступність (мати зрадила батька і вийшла заміж за його вбивцю,
Ads by optAd360 Гамлета зраджують найвірніші друзі й допомагають убивці). Він розчаровується навіть у своєму коханні й залишається самотнім.
Його роздуми про призначення людини набувають трагічного забарвлення (сцена на цвинтарі). Зло, вважає він, має чи не космічний характер, і людина — дуже слабка істота, щоб протидіяти йому. Події трагедії ніби підтверджують ці міркування героя: безвинно гине Офелія, а зло залишається непокараним. Гамлет не може змиритися з цим, але й не знаходить у собі сил протидіяти. Якщо він стане вбивцею, то перейде на сторону зла і тим посилить його.
Шекспір дає Гамлету кілька можливостей вбити Клавдія: Гамлет бачить, як король на самоті молиться, і йому випадає слушна нагода. Та герой не робить рішучого кроку. В молитві Клавдій спокутує свої гріхи, смерть у таку хвилину сприймалась сучасниками Шекспіра як пробачення гріхів, а душа людини, вважалося, відлітала в рай. Убити в таку мить Клавдія означало простити йому заподіяне зло. Саме цього Гамлет і не може зробити. На наших очах герой переживає складну боротьбу між почуттям обов’язку і власними переконаннями, ця боротьба приводить до сумного висновку: весь світ — тюрма, де немає місця людським чеснотам, де кожна людина приречена на самотність.
Ads by optAd360 Монологи Гамлета розкривають внутрішню боротьбу, яку веде з собою герой. Він постійно дорікає собі у бездіяльності, намагається зрозуміти, чи спроможний він взагалі на будь-яку дію. Він навіть думає про самогубство, але й тут роздуми про те, чи не чекають на нього такі ж проблеми в потойбічному світі, зупиняють його («Бути чи не бути?»). Обов’язок наказує йому «бути» і діяти. Шекспір показує послідовний розвиток характеру Гамлета. У фіналі трагедії вбивцю короля покарано, але сталося це внаслідок збігу обставин, а не з волі героя.
Гамлет не випадково удає божевільного: зрозуміти те, що зрозумів Гамлет, і не збожеволіти може лише дуже сильна людина.
Сила цього образу не в тому, які дії він робить, а в тому, що він відчуває і примушує переживати читачів. Чому людина не може досягти щастя і гармонії, в чому сенс людського життя, чи можна побороти зло — ось лише основні філософські проблеми, що порушує Шекспір у своїй трагедії. Він не дає на них остаточної відповіді, напевне, це і неможливо. Але його віра в людину, в її можливості творити добро, протистояти злу — шлях до відповіді на них.
Как часто мы говорим: «Какой красивый человек! » А что значит «красота» ? Мне кажется, в это емкое понятие входит прежде всего внутреннее, душевное содержание, когда человек живет в гармонии с окружающим миром и самим собой, занимается любимым делом, осознает свою пользу для общества, самодостаточен, ему не нужно одурманивать себя алкоголем и наркотиками, чтобы чувствовать счастье. Он видит красоту, «разлитую всюду» : в природе, душах близких ему людей, в произведениях искусства, музыке. Ведь жить без духовной пищи невозможно. Насколько бедна и бессмысленна была бы наша жизнь, не будь в ней творчества в самом широком понимании этого слова. Можно любую работу выполнять с радостью, делать ее с каждым разом лучше и лучше, внося элемент творчества, частицу своей прекрасной души. Это по плечу каждому человеку. Надо только захотеть, постараться овладеть какой-либо профессией, ибо безделье ведет к деградации. Очень хорошо сказал об этом И. С. Тургенев устами своего героя Базарова. Полемизируя с Павлом Петровичем («Отцы и дети») , Евгений говорит: «Вот вы уважаете себя и сидите сложа руки» . Как хорошо обрисовано главное условие самоуважения и взаимоуважения в человеческом обществе - необходимостью трудиться! Действительно, разве может тунеядец, бездельник, лентяй вызывать уважение; презрение, жалость, желание но только не восхищение. Красота, если она истинная, всегда самореализуется. Ведь не важно, чем человек занят, если он творит вокруг себя добро и красоту, делает порученное дело с полной самоотдачей, а по-другому и нельзя, если с ним хорошо и интересно, хочется ему подражать. Только раб выполняет работу из-под палки, а свободный гражданин, умеющий оценивать свои должен стремиться к совершенству вместе с прогрессом. Дух захватывает от мысли, что человек не песчинка, он преобразовать мир, но только в основе должно лежать желание множить красоту, разлитую вокруг. Она вернется назад сторицей. И наоборот, нельзя безнаказанно множить зло, уничтожать красоту, созданную до тебя предшествующими поколениями. Когда я вырасту, стану архитектором. В XXI веке все значительно изменится. Я буду строить необычайно красивые и удобные здания. Мне хочется преобразовать эту землю, на которой мы живем. Но для этого надо много учиться, чтобы не испортить созданное до тебя - нельзя каждому поколению начинать все «с чистого листа» . Мы не иваны, не помнящие родства. У России богатая история, которую творили разные люди, что греха таить, но лучшие ее страницы написаны великими предками: Александром Невским, Дмитрием Донским, Сергием Радонежским, поэтами, художниками, музыкантами и зодчими, заложившими эталон красоты. Я верю, что в XXI веке вырастет и воспитается прекрасный человек, о котором мечтали Пушкин и Лермонтов, Достоевский и Некрасов. Но это случится не по мановению волшебной палочки. Для этого необходимо много и упорно трудиться над собой: быть искренним, идти к людям с открытыми душой и сердцем. Для меня идеалами красоты являются литературные герои, созданные фантазией художников, отражающих свои взгляды в ту или иную эпоху: Татьяна Ларина и «тургеневские девушки» , Наташа Ростова и княжна Марья, Кутузов и Тихон Щербатый, Сотников и Зоська Норейко. Да что говорить, есть много литературных героев, на кого я хочу походить, не копируя поведение, жесты, одежду, манеру держать себя. Главное - воспитать в себе светлую душу, желание людям, беречь землю, на которой родился, и выполнять честно свою работу. Разве этого мало? ! Вполне достаточно, чтобы быть гармоничной личностью, цельной натурой, а значит, и красивым человеком. Эта красота не меркнет со временем, а год от года становится ярче, изысканнее, ценнее.
Ещё трава полна прозрачных слёз, и гром вдали гремит раскатом (А. Блок). Снег набился в морщины коры, и толстый, в три обхвата, ствол казался серебряными нитями (Ю. Нагибин). Молодые листья лепетали, да зяблики кое-где пели, да горлинки ворковали всё на одном и том же дереве, да куковала кукушка, перемещаясь всякий раз (И. Тургенев). Светлые, прозрачно набегающие морщины моют золотой песок, да чуть приметно шевелятся тёмные листья задумчиво свесившихся над обрывом с размытыми весеннею водою корнями деревьев (А. Чехов). Люди сильно проголодались, лошади тоже нуждались в отдыхе (В. Арсеньев). Луна взошла багровая и хмурая, звезды тоже хмурились (А. Чехов).
Образ Гамлета — центральний у трагедії Шекспіра. Вже на початку п’єси визначається головна мета цього героя — помста за вбивство батька. Відповідно середньовічним уявленням — це його обов’язок, але Гамлет — людина нового часу, він гуманіст, і жорстока помста суперечить його натурі. Щоб прийняти рішення, йому треба добре зважити, чи змінить що-небудь у світі смерть Клавдія. Навколо себе він бачить лише зраду і підступність (мати зрадила батька і вийшла заміж за його вбивцю,
Ads by optAd360
Гамлета зраджують найвірніші друзі й допомагають убивці). Він розчаровується навіть у своєму коханні й залишається самотнім.
Його роздуми про призначення людини набувають трагічного забарвлення (сцена на цвинтарі). Зло, вважає він, має чи не космічний характер, і людина — дуже слабка істота, щоб протидіяти йому. Події трагедії ніби підтверджують ці міркування героя: безвинно гине Офелія, а зло залишається непокараним. Гамлет не може змиритися з цим, але й не знаходить у собі сил протидіяти. Якщо він стане вбивцею, то перейде на сторону зла і тим посилить його.
Шекспір дає Гамлету кілька можливостей вбити Клавдія: Гамлет бачить, як король на самоті молиться, і йому випадає слушна нагода. Та герой не робить рішучого кроку. В молитві Клавдій спокутує свої гріхи, смерть у таку хвилину сприймалась сучасниками Шекспіра як пробачення гріхів, а душа людини, вважалося, відлітала в рай. Убити в таку мить Клавдія означало простити йому заподіяне зло. Саме цього Гамлет і не може зробити. На наших очах герой переживає складну боротьбу між почуттям обов’язку і власними переконаннями, ця боротьба приводить до сумного висновку: весь світ — тюрма, де немає місця людським чеснотам, де кожна людина приречена на самотність.
Ads by optAd360
Монологи Гамлета розкривають внутрішню боротьбу, яку веде з собою герой. Він постійно дорікає собі у бездіяльності, намагається зрозуміти, чи спроможний він взагалі на будь-яку дію. Він навіть думає про самогубство, але й тут роздуми про те, чи не чекають на нього такі ж проблеми в потойбічному світі, зупиняють його («Бути чи не бути?»). Обов’язок наказує йому «бути» і діяти. Шекспір показує послідовний розвиток характеру Гамлета. У фіналі трагедії вбивцю короля покарано, але сталося це внаслідок збігу обставин, а не з волі героя.
Гамлет не випадково удає божевільного: зрозуміти те, що зрозумів Гамлет, і не збожеволіти може лише дуже сильна людина.
Сила цього образу не в тому, які дії він робить, а в тому, що він відчуває і примушує переживати читачів. Чому людина не може досягти щастя і гармонії, в чому сенс людського життя, чи можна побороти зло — ось лише основні філософські проблеми, що порушує Шекспір у своїй трагедії. Він не дає на них остаточної відповіді, напевне, це і неможливо. Але його віра в людину, в її можливості творити добро, протистояти злу — шлях до відповіді на них.