Ровена – до Айвенго: “Дарую тобі цей вінець, лицарю, як нагороду, призначену мужньому переможцеві. І ніколи вінець лицарства не був покладений на більш гідне чоло”. “Чим більше перешкод і труднощів, тим більше слави попереду.” “Ревеко, люба Ревеко! — вигукнув Айвенго. — Це зовсім не жіноча справа. Не наражай себе на небезпеку, тебе можуть поранити чи вбити, і я все життя мучитимусь усвідомленням, що це сталося через мене. Принаймні візьми отого старого щита, прикрийся ним і постарайся якомога менше висуватися за віконну решітку.”
“— Але подумайте про ваше королівство, государю, — заперечив Айвенго, — вашому королівству загрожують розпад і міжусобна війна, а вашим підданим — незчисленні лиха, якщо вони втратять свого монарха в одній із тих сутичок, у які вам вгодно втручатися кожен Божий день, на кшталт тієї, від якої ви щойно врятувались.”
“— Я не хочу ні користуватися його обладунком, ні віддавати його тіло на поталу, — сказав лицар Айвенго. — Він боровся за віру християнську. А нині він упав не від руки людської, а з волі Божої. Але нехай його поховають тихо і скромно, як личить загиблому за неправе діло. ” “Айвенго довго й щасливо жив з Ровеною, бо з ранньої юності їх зв’язували узи взаємної любові. І кохали вони одне одного ще більше тому, що зазнали стільки перешкод до свого з’єднання.”
Представить себе литературное произведение, в котором бы не было образа природы, крайне сложно, — ведь пейзаж воссоздать реальность описываемых событий, проявляет авторскую точку зрения, раскрывает причины поступков героев. Пейзаж и природа в романе «Герой нашего времени» позволяют нам, читателям, во всей полноте постичь замысел автора именно потому, что характер описания природы, пейзажные зарисовки разнообразны и точны.Описание природы Кавказа в романе «Герой нашего времени» создано неравнодушным пером – это чувствует любой читатель, и это действительно так. С детства Кавказ стал для Лермонтова «волшебной страной», где прекрасна природа и интересны, самобытны люди. Несколько раз возила его, совсем мальчика, бабушка на кавказские воды, поправить здоровье. Тонко чувствующий прелесть и первозданность природы, Лермонтов был очарован ею. Здесь же, в совсем юном возрасте, пришло к нему и первое сильное настоящее чувство. Может быть, благодаря этому пейзажи кавказской природы потому так глубоки и тонки у поэта.
Пословицы о дружбе- дружба-великая сила дружба любит дело не в службу а в дружбу дружба дружбой а в карман не лезь дружба крепка не лечтью а правдой и честью
Ровена – до Айвенго: “Дарую тобі цей вінець, лицарю, як нагороду, призначену мужньому переможцеві. І ніколи вінець лицарства не був покладений на більш гідне чоло”. “Чим більше перешкод і труднощів, тим більше слави попереду.” “Ревеко, люба Ревеко! — вигукнув Айвенго. — Це зовсім не жіноча справа. Не наражай себе на небезпеку, тебе можуть поранити чи вбити, і я все життя мучитимусь усвідомленням, що це сталося через мене. Принаймні візьми отого старого щита, прикрийся ним і постарайся якомога менше висуватися за віконну решітку.”
“— Але подумайте про ваше королівство, государю, — заперечив Айвенго, — вашому королівству загрожують розпад і міжусобна війна, а вашим підданим — незчисленні лиха, якщо вони втратять свого монарха в одній із тих сутичок, у які вам вгодно втручатися кожен Божий день, на кшталт тієї, від якої ви щойно врятувались.”
“— Я не хочу ні користуватися його обладунком, ні віддавати його тіло на поталу, — сказав лицар Айвенго. — Він боровся за віру християнську. А нині він упав не від руки людської, а з волі Божої. Але нехай його поховають тихо і скромно, як личить загиблому за неправе діло. ” “Айвенго довго й щасливо жив з Ровеною, бо з ранньої юності їх зв’язували узи взаємної любові. І кохали вони одне одного ще більше тому, що зазнали стільки перешкод до свого з’єднання.”