Відповідь:
“Жага до життя” цитати Вони ступали , кульгаючи до річки…. Обидва були стомлені й виснажені, з обличчя не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі знегоди». «Вони йшли, нахиливши низько плечі, а ще нижче голову, втупившись очима в землю». Але шлях додому був тривалий, важкий і небезпечний. Та вони обов’язково його подолають. Двоє чоловіків миля за милею долали безкраю північну пустелю, ворожу і безжалісну до людей…. Портрет головного героя: «Його штани подерлися об гостре каміння , з колін сочилася кров, залишаючи червоні сліди. Тоді він поклав клунок на землю й почав підкрадатись до птахів плазом, як кіт до горобця », «Він з»їв пташенят куріпки жадібно, вкидаючи їх в рот , вони хрупали на зубах, немов яєчні шкаралупи», «Він трясся, наче паралітик» Тільки життя змушує страждати. Померти не боляче. Померти – заснути. Смерть – це значить кінець, спокій. Чому ж тоді йому не хочеться вмирати? Він розпакував тюк і перш за все порахував, скільки у нього сірників. Їх було шістдесят сім. Щоб не помилитися, він перераховував три рази. Він розділив їх на три купки і кожну загорнув у пергамент; один згорток він поклав в порожній кисет, другий – за підкладку зношеної шапки, а третій – за пазуху. Коли він виконав все це, йому раптом стало страшно; він розгорнув усі три згортки і знову перерахував. Сірників було як і раніше шістдесят сім. Він уже не боровся, як борються люди. Це саме життя в ньому не хотіло гинути і гнало його вперед Навіть вмираючи, він не підкорявся смерті Але як не важко було йому йти, ще важче було переконати себе в тому, що Білл його не кинув, що Білл, звичайно, чекає його біля криївки. Він повинен був так думати, інакше не мало ніякого сенсу боротися далі, – залишалося тільки лягти на землю і померти.
Пояснення:
Объяснение:
В 1830 году, в пору знаменитой Болдинской осени, Пушкин пишет стихотворение своему другу Дельвигу. Он издаёт «Литературную газету», а Пушкин в ней работает редактором. Стихотворение написано в стиле дружеского послания.
В своё время оба учились в Царскосельском лицее. И уже там у обоих появились литературные Киприда, Феб и Вакх румяный
играли нашею судьбой…». Феб - второе имя Аполлона, покровителя солнца и поэзии. Киприда – другое имя Афродиты. По преданию она вышла на берег из моря на берегу Кипра. Пушкин намекает на то, что они оба интересовались прекрасным слабым полом, любили выпить рюмочку вина.
Поэтому, они безразлично относились к судьбе своих произведений. Пушкин сравнивает их с «гуляющими детьми», оставленными без присмотра. Будучи человеком лишённым низменного корыстолюбия, Дельвиг не продавал свои произведения.
В двух последних строфах описываются литературные будни журналов. Поэтов упрекают в том, что они тщеславны, любят вино. Критиков и журналистов-недоброжелателей Пушкин называет «какой-то пародист» и «беззубый журналист».
Стихотворение, написанное в 1817 году, тоже посвящено другу Дельвигу. Его можно отнести к ранней лирике поэта. Тогда они были молоды и дружески подшучивали друг над другом.
В то время он писал стихотворения, посвященные друзьям и товарищам по учёбе в лицее. Пушкин считает своего друга «наперсником богов», подающим большие надежды, поэтом. И указывает, что у него и Дельвига общие творческие интересы.