Санчо Панса не менее важный персонаж романа, чем Дон Кихот. Эти герои дополняют друг друга: первый связан с земным и смертным в человеке, второй — с добродетелями, с божественным и бессмертным. Слова Сократа из «Федона» хорошо объясняют отношения между ними: «божественное создано для власти и руководительства, а смертное — для подчинения и рабства».
Санчо ассоциируется с человеческими инстинктами, страстями, грехами и недостатками. Само его имя напоминает о толстом брюхе, обычном атрибуте обжор. Он жалуется по любому поводу и всего боится. Любит комфорт и постоянно хочет есть. Ему не нравится работать, зато он с большим усердием предается отдыху и сну. Он мечтает о власти и богатстве и боится болезней и смерти. Потому-то Санчо и ему подобные различают только мельницы и стены там, где рыцари духа видят великанов гордыни.
Дон Кихот является персонификацией высшего начала в человеке, которое ясно знает, чего хочет и что должно делать. Но его безграничная воля настолько чужда окружающим, что они принимают его за сумасшедшего. Он не мечтает ни о власти, ни о богатстве — а хочет обрести доблесть и воспитать в себе добродетель, хотя ему хорошо известно, сколько страданий ждет того, кто решится отведать этот экзотический плод.
Как не одинакова цель этих героев, так различны и средства ее достижения: у Дон Кихота есть меч, у Санчо только камень и палка; рыцарь повинуется велениям воли, оруженосец — импульсам страсти. Но благодаря примеру своего господина, Санчо преодолевает свойственную ему вульгарность и начинает понимать то, что объясняет ему Дон Кихот.
1) Україна протягом століть була закута в кайдани інших держав, довгий час боролася за право на власну історію і державність , та протягом віків не мала навіть власних кордонів на картах. Головною проблемою стало те , шо і люди забули про те , чиїми нащадками вони є та і взагалі чим вони відрізняються від іншої сірої маси людства. Під суровим панським нагаєм і ярмом майже кожен з наших пращурів втратив поняття власного "я". І ця хвороба забуття особистості ударе ще не одне покоління і не раз болісно прогримить.
Саме цю проблему описує в своєму оповіданні "Білий кінь Шептало" Володимир Дрозд. Задо чарівної магії алегорій , автор в образі головного героя твору втілив сутність кожного з нас. Адже , зізнаймося чесно , кожному легше "вписатися" в стандарти сучасного світу , ніж стати самими собою і щось змінити в цьому житті. Усі ми звикли жалітися на несправедливого начальника , але чомусь не можемо піддти з роботи , безліч підлітків скаржаться на низькі оцінки від вчителів , але не хочуть розбиратися в предметі , бо цей предмет не користується популярністю в його товаришів.
Варто пам'ятати , що не суспільство керує нашими думками , а ми самі , кожному легше "пливти за течією" , але , вчені стверджують , що людина стає щасливішою , коли за власного бажання виходе з зони комфорту і створює щось нове.
Не варто боятися здатися не модним , чі дивним. Особисто я боюся прожити сіре одноманітне життя і не мати яскравих спогадів.