Боги Гомера безсмертні, вічно юні, позбавлені серйозних турбот, і всі предмети побуту у них золоті. І в "Іліаді", і в "Одіссеї" поет розважає свою аудиторію розповідями про богів, і нерідко боги виступають в ролях, яких посоромився б будь-який смертний. Так, в "Одіссеї" розповідається про те, як бог Гефест хитро впіймав на місці злочину з перелюбником богом Аресом свою дружину Афродіту.
Богиня Афіна, покровителька греків, найбільше з них любила Одіссея і допомагала йому на кожному кроці. Зате бог Посейдон його ненавидів і це він своїми бурями десять років не давав йому дістатися до батьківщини. Десять років під Троєю, десять років у мандрах, і тільки на двадцятий рік його випробувань починається дія «Одіссеї». Починається воно, як і в «Іліаді», «Зевсовою волею» боги збираються на раду, і Афіна заступається перед Зевсом за Одіссея.
З повною серйозністю каже завжди Гомер про наполовину персоніфіковані долі - Мойри. Над нею не владні самі боги, і в її руках знаходяться, в кінцевому рахунку, життя і смерть людини, перемога і поразка в битві. Мойра невблаганна, до неї безглуздо звертатися з молитвами і здійснювати жертвоприношення. Як це і природно при таких релігійних поглядах, похмурі і уявлення про потойбічне життя, що відбиваються в гомерівських поемах, вони не залишають людині надії на краще майбутнє після смерті. Душі померлих, подібні тіням, мешкають в пеклі, в царстві Аїда. Вони позбавлені свідомості і порівнюються поетом з кажанами. Тільки випивши крові жертовної тварини, знаходять вони на час свідомість і пам'ять. Сам Ахілл, якого Одіссей зустрічає під час своєї подорожі в царство мертвих, заявляє йому, що він краще хотів би бути на землі слугою у бідняка, ніж царювати над тінями в підземному світі.
Боги постійно сперечаються між собою, шкодять один одному, обманюють один одного. Не видно, щоб Зевс мав який-небудь моральний авторитет. Зовнішній вигляд богів змальовується також суперечливо. Афіна в "Іліади" така величезна, що від неї тріщить колісниця Діомеда, на яку вона вступила, а в "Одіссеї" це якась турботлива тітонька для Одіссея, з якою він сам звертається без особливоїповаги
В принципі як у всій давньогрецькому, так і окремо в гомерівському епосі існує зображення безліч богів, але образи їх змінюються, переходячи з твору в твори. Роль божественного втручання грає тут так само важливу роль.
В «Одіссеї» зустрічається і концепція богів як охоронців справедливості та моральності Олімпійські боги є скоріше героїчними.
Афіна Паллада – покровителька Одіссея, ніколи не з*являлася перед ним у всій своїй величі, але її завжди оточувало сяйво. Вона звернулася до богів із проханням дозволити Одіссею повернутися на батьківщину, але хитро вибравши момент, коли не було Посейдона, який досі злився на Одіссея за покаліченого циклопа Полініка, його сина.
Синій птах М. Метерлінка — п'єса про сенс буття
П'єса "Синій птах" написана у період, коли М. Метерлінк від символістського "театру смерті" прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І увесь сенс п'єси в тому, аби показати людству філософський смисл буття, красу самого життя і його велич.
Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають з волі феї у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров'я і щастя. Що ж змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея Бірюліна зуміла розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов'язково навчитися бачити те, що "не на виду". І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей, як і тварини й дерева. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди простує життям кожна людина. їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, Садами Блаженств і Царством Майбутнього. Діти дізнаються, що за померлих слід молитися, бо "молитися — значить згадувати". Таїнство смерті таке ж величне, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо вмовити пустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принести щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім Птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися діти.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажання змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс буття — зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який смисл у тому, що ти живеш, що життя — вічне.
Объяснение:
У ліричних віршах зазвичай зображуються почуття людей. Найчастіше це переживання або навіть страждання людські. І особливе місце в ліриці займають любовні переживання.
Коли нас переповнюють почуття і ми не знаходимо слів, щоб їх висловити, звертаємося до скарбниць світової поезії. Росіянин заговорить віршами А. С. Пушкіна: «Я вам пишу, чого ж більш?Що я ще можу сказати?"А німець звернеться до поезії Г.Гейне.
Серед доданків щастя велике місце займаємо любов. Кожен вірш Гейне-маленька драма, навіть трагедія.
Чи може драма принести щастя? Що стверджував він у своїй любовній ліриці і чого уникав? В чому особливість цієї лірики ?-- Спробуємо це понять, проаналізувавши ряд його віршів.
Lyrischen Gedichten schildern gewohnlich die Gefuhle der Menschen. Fast jedes Gedicht von Heine ist ein kleines Drama. Und wie kann ein Drama das Gluck bringen – das ist sein Geheimnis. Und wir versuchen dieses Geheimnis zu begreifen.
Мотиви лірики Гейне тісно пов'язані з його біографією. Будучи бідним родичем, він жив у Гамбурзі в сім'ї багатого дядька, банкіра Соломона Гейне і навчався в університеті на його кошти. І перші ніжні юнацькі почуття він відчув у цій родині до своїх Кузин, Амалії і Терези. У 1831 році у Франції відбувається революція, і з політичних мотивів з відсталої Німеччини Гейне емігрує в освічену Францію, де і прожив 25 років, до кінця свого життя, лише одного разу відвідав Німеччину.
Але туга за Батьківщиною ніколи не покидала його. Тема втраченої Батьківщини і втраченої любові нерозривно пов'язані в його віршах.