Це був чистий розбишака-халамидник. (розбишака)
Ворота високі і там ніби скринька така зроблена. (скринька)
Хлопці догадуються і прив'язують до хвоста ганчірку. (ганчірка)
Як добре зробити путо, нитка не дасть дуги. (нитка, дуга)
Ось-ось змій прочитає телеграму. (телеграма)
М'яка:
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає. (кишеня)
Руки сиві од олова літер, які він складає в друкарні. (друкарня)
А найбільше Федькові доставалося за Толю. (Толя)
Пожильці їм знесуть плату за квартири, мужики за землю грошей привезуть, їх ніхто не вижене з квартири, хоч би Толя як обидив Федька. (земля).
Не кумпанія вони тобі. (кумпанія - компанія)
Толя, притаївшись біля вікна, дивиться на вулицю (вулиця)
Мішана:
Але він того не міг зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям, бігти ж трудно, бо кожушок його такий довгий та тяжкий, а на ногах глибокі калоші. (калоша)
Ще: межа, круча, тиша, душа (не встигаю з реченнями подати)
Объяснение:
Объяснение:
Міркуючи про свої добутки, Шолом – Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію любові. В «Пісні пісень», як у жодному іншому добутку письменника, передане це розуміння роману, адже цей переказ про чаклунство, таємницю зародженні любові й про її втрату. Роман Шолом – Алейхема нагадує поему про любов, багату метафорами й символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом – Алейхема ліричного, сповненого світлого смутку, посмішки, чарівності
Перед нами – початок юного життя, коли самі чарівні мрії можуть здійснитися – і вже здійснюються в любові Шимека й Бузі. Але закони миру не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоб протистояти ім. Батько Шимека вважає, що син його змінив заповітам старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тім, що він не зміг удержати любов, що ще тільки зароджувалася, не звільнив свою царівну
Добуток Шолом – Алейхема має подзаглавие «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. В «Пісні пісень» Шолом – Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття любові лише зароджується, до дорослого життя, прощанню сдетством.
Отже, добуток Шолом – Алейхема – це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненну любов. У дитинстві Шимек і Бешкетуючи минулого хазяями свого миру: «наш будинок – палац. Я – принц. Бешкетуючи – принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки – все наше, наше, наше!». Вони були з’єднані в ньому, як закохані Соломон і Суламит у біблійній «Пісні пісень». Але Бешкетуючи вже в дитинстві зштовхнулася з жорстокістю миру: батько її потонув, а мати покинула її.
Шимек почуває ворожість миру, коли дитинство вже в минулому, а любов загублена: «наш двір уже не виноградник Пануючи Соломона, що в «Пісні пісень». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання
Оповідання ведеться від першої особи, і завдяки його особливостям – звертанням до читача й повторів – читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Пересказчик час від часу повертає нас до початку роману, що був для нього початком, джерелом і прекрасною мрією, і неутолимой суму, – адже «початок, початок найпечальнейшей, краще самого радісного кінця».
Символіка й поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, що тягнеться нескінченно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками покритий, червоними квіточками прикрашений квітами».
Роман проникнуть не тільки символікою библейной «Пісні пісень», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок з «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, польоті над хмарами), вогники святкових свіч і великодні молитви, символи західного сонця, чарівної гори. Образ сонця, як і біблійний образ Суламити, пов’язаний з героїнею роману: «Хмаринка мигнула по її прекрасному личку. І мені здається, начебто сонце раптово сховалося…Бешкетуючи перестала плакати, і вже ожило. Сонце сіяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, висвітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, начебто сонце, іде за обрії: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про своїй ніжну Суламит.
Мрія про ідеальну любов залишається нереалізованої, але у фіналі пересказчик знову вертається до початку свого роману й своєму життю – адже «початок, початок найпечальнейшее, краще самого радісного кінця». Які радості й суми не принесе наступна доля героєві роману, його чарівна дитяча казка залишиться в нього пам’яті
Ліричний роман Шолом – Алейхема – один із самих поетичних добутків єврейської літератури. «Пісня пісень» написана прозою, але мова й образи вподібнюють добуток до прекрасної пісні олюбви.
Изначально образ Сильвио загадочен и привлекателен. Этот человек серьезен, даже суров, немногословен, не жаден. Стрельба из пистолета была любимым его увлечением. Кажется, что ни крутой нрав, ни злой язык не могут испортить имидж этого "настоящего мужчины". Не будучи военным, Сильвио вызывал неизменное уважение у офицеров расквартированного в городе полка, для которых он держал открытый стол. И все же странное поведение этого человека в сложной ситуации изменило привычное к нему отношение многих окружающих. Произошло так, что один из новых офицеров, еще плохо знакомый с Сильвио, незаслуженно оскорбил его в его же доме. Все присутствующие ожидали ответного вызова на дуэль и "полагали нового товарища уже убитым". Однако Сильвио сумел подавить гнев, а впоследствии "довольствовался очень легким объяснением и помирился". Многие объяснили для себя его поступок недостатком смелости, хотя раньше робости за Сильвио не замечал никто. Было понятно, что за его поведением кроется какая-то тайна. Как выяснится позже, Сильвио не желал в то время подвергать свою жизнь никакой опасности, потому что берег ее для выполнения определенной задачи. Разгадка этой тайны сильно поколебала в моих глазах сильный и мужественный образ Сильвио, раскрыв такие нелицеприятные его черты, как мелочность, зависть, мстительность, неумение уступать. Оказывается, что еще несколько лет назад Сильвио служил в гусарском полку, отличаясь храбростью, острым языком и безудержным буйством: "...я привык первенствовать, но смолоду это было во мне страстию". И вот в полку появляется молодой человек, который своими дос-тоинствами и манерой поведения завоевывает еще больший успех в полку и у женщин, чем сам Сильвио. Кажется, что этот "блистательный счастливец" безупречен: у него есть громкое имя, деньги, ум, красота, беспечная храбрость и бешеная веселость, он дружелюбен и общителен. В конце концов, в порыве ревности он говорит графу какую-то грубость, за что и получает пощечину и вызывает противника на дуэль. Как отличались они друг от друга во время поединка? Совершенно спокойный, сохраняющий самообладание и чувство собственного достоинства граф и злобный, нервный, сделавший достаточно подлое предложение Сильвио. Взбешенный равнодушным спокойствием противника, он не стал стрелять, оставив за собой право выстрела до того момента, когда жизнь будет графу дорога больше, чем сейчас. Так несколько лет. ждал Сильвио своего часа, пока не [получил известие, что граф женится на молодой и прекрасной девушке. И Сильвио решил, что настало время, когда можно увидеть страх смерти в глазах своего противника. Однако и здесь граф оказался на высоте. Конечно, умирать ему не хотелось, но боялся он лишь того, что с минуты на минуту войдет его молодая жена и испугается этого страшного поединка. Сильвио же смалодушничал. Ему так хотелось припугнуть графа, что он постоянно тянул время, дождавшись, пока в комнату не вбежала графиня и, узнав в чем дело, бросилась к его ногам с мольбой. В смятении граф пристыдил жену и гневно поторопил Сильвио, на что тот ответил отказом стрелять: "...я доволен: я видел твое смятение, твою робость.. . " Поведение графа вызывает у меня восхищение, а Сильвио — отвращение, потому что только внутренне слабый и подлый человек может самоутверждаться, пользуясь беззащитностью других. А последний выстрел (пуля в пулю) характеризует его еще и как безудержного хвастуна. Размышляя над этой повестью, я поняла, что каким бы странным ни казалось поведение человека, нужно в первую очередь постараться разобраться в мотивах его действий и лишь после этого выносить свои оценки.